10 вересня – Всесвітній день запобігання самогубствам.
Доброго ранку!
Сьогодні ми будемо спілкуватись на дуже болючу та не менш важливу тему: " Запобігання самогубствам". Говорити на цю тему ми будемо не випадково, бо 10 вересня відзначається Всесвітній день запобігання самогубствам, який було започатковано, аби привернути увагу людей до цієї проблеми та підвищити обізнаність про можливості запобігання суїциду. Ми зіштовхнулись з цією проблемою дуже гостро саме зараз: під час війни в Україні багато людей щодня перебувають у стресі та напрузі, можуть відчувати себе самотньо та покинуто, без жодної підтримки. Особливо ця проблема може зачепити тих, хто був змушений виїхати та перебуває в іншій країні. Фахівці відносять до груп ризику самотніх людей, безробітних та тих, хто має залежність від психоактивних речовин.
☝
- Одним із найважливіших факторів, які схиляють до скоєння самогубства – відчуття безвиході та безнадійність;
- на другому місці відзначають відсутність підтримки сімʼї та друзів;
- на третьому місці – небажання або брак можливості звернутися до фахівця із психічного здоров'я.
☝Рівень самогубств в Україні майже вдвічі перевищує аналогічний показник у країнах ЄС. Суїцид є "лідером" серед неприродних причин смерті – майже кожен п'ятий випадок від усіх зовнішніх чинників.
Отже проблема самогубства стосується усіх людей, незалежно від віку, рівня достатку, освіти чи місця проживання. Тому потрібно розвінчати деякі найпоширеніші міфи.
Міф №1. До суїциду схильні тільки люди з психічними розладами
Це не так. Не всі люди, які вчиняють спроби суїциду, – психічно хворі. Найчастіше це відбувається імпульсивно: у розпал внутрішньої або зовнішньої кризи, коли не вдається впоратися зі стресом і життєвими випробуваннями, такими як фінансові проблеми, розлучення або хвороби.
Міф №2. Після хоча б одної невдалої спроби накласти на себе руки людина обов'язково спробує ще раз у майбутньому
Це не так. Ризик самогубства, як правило, виникає у зв'язку з певною життєвою ситуацією і довго не триває. Суїцидальні думки можуть періодично виникати знову, втім, це не означає, що так буде тривати завжди. Той, хто колись подумував про самогубство і навіть намагався його вчинити, може згодом назавжди відкинути ці думки.
Міф №3. Думки про самогубство не загрожують людям, у яких є робота і сім'я
У 2017 році тисячі користувачів соцмереж підтримали флешмоб #faceofdepression (обличчя депресії), аби довести, що люди з психічними розладами можуть не відрізнятися від інших у натовпі та ніяк не видавати свого стану. Багато хто поділився світлинами (часто з усмішкою на обличчі) у розпал депресії або незадовго до спроби самогубства. Після знайомства з їхніми історіями починаєш розуміти, що визначити потенційного самогубцю за зовнішніми ознаками практично неможливо. Як і за поведінкою, тому що люди з депресією теж ходять на вечірки, можуть усміхатися або сміятися.
☝Але ось кілька ознак того, що у людини може бути не все гаразд:
- з'явилися нав'язливі думки про безглуздість існування;
- відчуття втрати контролю над власним життям;
- надто різка самокритика, песимізм з відсутністю надії на краще;
- "затуманення" мозку і труднощі з концентрацією уваги;
- різкі перепади настрою; стурбованість і дратівливість;
- сильний гнів, лють або почуття помсти;
- почуття самотності навіть у колі друзів, відчуття сорому, провини або власної неповноцінності.
Міф №4. Більшість самогубств стаються в період свят
Всупереч поширеній думці, статистика самогубств досягає піку не на свята, а навесні. Точна причина цього невідома, але це підкреслює необхідність відкинути будь-які упередження щодо чудодійної сили сонячного світла для того, хто не здатен радіти йому повною мірою.
Міф №5. Коли людина відновлюється після думок про самогубство, ризик рецидиву знижується
Емоційне самопочуття, особливо у людини з думками про самогубство, – не стала величина. Навіть якщо вдалося вибратися з цього стану і повернутися до нормального життя, не можна сказати, що все минуло.
Міф №6. Щоб запобігти самогубству близької людини, достатньо поділитися номером спеціалізованої гарячої лінії
Не все так просто. Гарячі лінії можуть бути ефективними – все-таки десятки тисяч людей по всьому світу щорічно звертаються до них по допомогу в боротьбі з думками про самогубство. Але недостатньо дати номер людині, яка перебуває на межі, адже ви не знаєте, чи скористається людина цією пропозицією. Тому дуже важливо допомогти потенційному самогубцю вжити заходів для його порятунку. Найкраще запитати прямо, як і чим ви можете допомогти. Можливо, варто запропонувати звернутися до знайомого психіатра або відвезти людину в пункт невідкладної допомоги (якщо ситуація критична).
В Україні працюють локальні гарячі лінії допомоги, які допомагають людям справлятися з думками про самогубство:
- Безкоштовна психологічна допомога (Харківська обласна гаряча лінія) Телефон: 0 800 50 77 50. Діяльність: Надає психологічну підтримку особам, які її потребують.
- телефон Довіри благочинного фонду "Ставропігіон" у Львові – 1558;
- телефони екстреної психологічної допомоги при Кризовому Центрі медико-психологічної допомоги: (068) 770 37 70, (099) 632 18 18, (093) 609 30 03;
- "Лiнiя допомоги": (067) 975 76 76, (066) 975 76 76, (093) 975 76 76;
- "Ла Страда-Україна": 0 800 500 335 або 386 (з мобільного);
- лінія психологічної допомоги для учасників АТО та членів їхніх сімей: 0 800 505 085.
Міф №7. Самогубці егоїстичні й обирають легкий шлях
Коли людина вмирає внаслідок самогубства, вона залишає після себе величезний біль для близьких. Тому багато хто вважає, що покійний діяв егоїстично, не подумавши про наслідки для інших. Однак це переконання – один з найшкідливіших міфів про самогубство, який заважає соціальній роботі з суїцидом. Часто ті, хто думають про самогубство або намагаються його скоїти, вважають себе тягарем для близьких. Коли людина мало піклується про власне життя, їй важко уявити, що інші глибоко турбуються про неї. Суїцидальні думки виникають не через відсутність бажання жити – це засіб покласти край стражданням. Це не так вибір, як вимушена реакція. Мислення такої людини спотворене відчайдушним депресивним сприйняттям світу. Зі свого боку ви можете допомогти, якщо виявите увагу та спробуєте зрозуміти чужі проблеми.
Міф №8. Люди, які хочуть померти, завжди знаходять спосіб
Існує хибна думка, що самогубці знайдуть спосіб вмерти попри все. Це підживлює помилкове уявлення про те, що профілактика самогубства неможлива, що марно простягати руку допомоги тому, хто замислюється про суїцид. Схильні до суїциду люди в багатьох випадках поводяться вкрай амбівалентно, тому до кінця не впевнені в самогубстві. Вони розриваються між бажанням жити та бажанням припинити страждати.
Міф №9. Розмова про самогубство тільки підштовхне людину вчинити його
Самогубство – табуйована тема, тому дехто боїться говорити про неї з іншими. Але такі розмови не тільки зменшують стигматизацію, а й дозволяють людям звернутися по допомогу, переосмислити свій емоційний стан і поділитися своєю історією. Нам варто говорити про самогубство, і не лише 10 вересня.
Викриття поширених міфів може дозволити поглянути на самогубство під іншим кутом – з точки зору розуміння і співчуття до людини, яка переживає внутрішню боротьбу. Можливо, вони борються з психічним захворюванням, а може, перебувають під екстремальним тиском і не володіють здоровими навичками виживання або навіть банальною підтримкою близьких.
• серйозні проблеми у сім'ї;
• відсутність контакту з однолітками;
• смерть коханої або значущої людини;
• розрив стосунків з коханою людиною;
• міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;
• проблеми з дисципліною або законом;
• тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із наслідуванням самоушкоджувальної поведінки інших;
• тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;
• розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;
• високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);
• проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;
• небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);
• зараження СНІДом або хворобами, що передаються статевим шляхом;
• серйозні тілесні недуги;
• надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.
Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які впливають на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:
• психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);
• зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;
• сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;
• насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);
• брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
• часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;
• розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;
• часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;
• надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;
• надмірна авторитарність батьків;
• брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколишньої дійсності.
Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:
• бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;
• втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.
• втрата близької, коханої людини;
• конфлікти з батьками, однолітками;
• неможливість бути зрозумілим, почутим;
• переживання, образи;
• почуття помсти, протесту, загрози;
• почуття провини, сорому, невдоволення собою;
• ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;
• самотність, відчуженість;
• страх покарання батьками;
• шкільні проблеми.
Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.
☝Головне: Як почати розмову про самогубство: заходи протидії суїциду!
- Оберіть слушний час. Переконайтеся, що можете цілковито приділити увагу бесіді, не відволікаючись на телефон або якусь роботу.
- Почніть з висловлення стурбованості, використовуючи конкретні приклади з власних спостережень. Наприклад: "Останнім часом ти маєш стурбований вигляд і став замкнутим навіть у компанії друзів".
- Не бійтеся запитати прямо. Головне — не заганяйте людину в глухий кут різкими твердженнями та не змушуйте її займати оборонну позицію. Питання "Тобі трапляються думки про те, щоб заподіяти собі шкоду?" або "Ти коли-небудь думав про самогубство?" допоможуть почати розмову і спрямувати її в потрібний бік.
- Поцікавтесь, як ви можете допомогти. Ще ніхто не навчився читати думки, тому найкращий спосіб дізнатися, чим ви можете бути корисні в цей важкий час, – запитати прямо.
- Якщо людина визнає, що схильна до суїциду, то зверніться по допомогу до фахівців. Запропонуйте разом поїхати до лікаря моральної підтримки.
- Якщо людина заперечує суїцидальні наміри або каже, що не збирається завдавати собі шкоди, то просто нагадайте, що ви поруч і підтримаєте її в разі потреби.
☝Правила роботи з підлітками, друг чи подруга якого здійснили самогубство (Є. Гроллман)
2. Дати можливість говорити про загиблого та згадувати не тільки про трагедію, яка відбулася, але і про щасливі часи та моменти, проведені з ним.
3. Обговорення інтимних причин та мотивів суїциду слід проводити вибірково- дати можливість виразити емоції. Гнів, відчай, протест властиві не тільки дорослим, а й дітям, які мають право на відкрите виявлення почуттів. Разом з тим необхідно звернути особливу увагу на почуття провини, яке виникає у підлітків, запевнюючи їх в непричетності до самогубства і в тому, що вони зробили все можливе для його попередження.
4. Долати фаталістичні настрої, обговорюючи конструктивні шляхи подолання можливих конфліктів. Важливо запевнити дітей, що суїцид не є єдиним способом виходу із складної ситуації.
Важливо продовжувати роботу з друзями, однокласниками суїцидента протягом усього терміну, поки вони будуть потребувати допомоги, підтримуючи в них надію на майбутнє.
ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ ТА ОТОЧЕННЮ СХИЛЬНОЇ ДО СУЇЦИДУ ДИТИНИ
Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.
Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:
• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;
• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так.
1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.
8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.
10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.
12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!
У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, суїцидологи радять батькам таке:
1. Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.
2. Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас - перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.
3. Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторки тощо.
4. Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо. Джерело інформації
Коментарі
Дописати коментар