Прив'язаність та її вплив на розвиток дитини.
Доброго ранку!
Поговоримо про ПРИВ'ЯЗАНІСТЬ.
Що таке прив’язаність?
Прив’язаність — це глибокий емоційний зв’язок, який призводить до взаємного обміну комфортом, турботою та радістю. Концепція прив’язаності бере свої теоретичні витоки з ідей Фройда про любов, але саме Джон Боулбі часто вважається піонером теорії прив’язаності. Боулбі провів ретельне дослідження прив’язаності, визначивши її як “міцний психологічний зв’язок між людьми”. Він погоджувався з психоаналітичною точкою зору, що досвід раннього дитинства відіграє значну роль у формуванні майбутнього розвитку та поведінки людини. Наші початкові стилі прив’язаності формуються протягом наших наймолодших років зі стосунків між немовлям і тим, хто за ним доглядає. Боулбі також вважав, що прив’язаність відіграє важливу роль в еволюції, сприяючи виживанню людини. Він стверджував: “Схильність до формування сильних емоційних зв’язків з певними особами є базовою частиною людської природи”.
Характеристики прив’язаності
Боулбі виділив чотири ключові ознаки, які характеризують прив’язаність:
- Підтримання близькості. Це інстинктивна потреба залишатися поруч з тими, з ким ми відчуваємо сильний зв’язок.
- Безпечний притулок. Зіткнувшись зі страхом або загрозою, люди шукають свою фігуру прив’язаності для заспокоєння і безпеки.
- Надійна основа. Фігура прив’язаності забезпечує надійну основу, з якою дитина відчуває себе впевнено, щоб вийти на вулицю і дослідити навколишнє середовище.
- Дистрес від розлуки. Це тривога і напруга, які відчуваються, коли фігура прив’язаності відсутня.
Що таке тип привʼязаності?
Тип прив’язаності – це психологічна концепція, яка описує, як люди сприймають один одного і взаємодіють у близьких стосунках з іншими людьми, особливо в контексті роматичних відносин.
Типи прив’язаності — це різні манери, в яких люди взаємодіють і поводяться у своїх стосунках. Ці моделі прив’язаності спочатку формуються в ранньому дитинстві на основі взаємодії між дітьми та їхніми вихователями. Коли люди стають дорослими, ці стилі прив’язаності застосовуються для пояснення природи прив’язаності в романтичних стосунках. Ідея класифікувати людей за стилями прив’язаності виникла на основі теорій і досліджень про прив’язаність, які з’явилися в 1960-х і 1970-х роках.
Сьогодні психологи визнають чотири основні стилі прив’язаності.
4 типи привʼязаності
Існують 4 основних типи прив’язаності, які були розроблені Мері Ейнсворт: безпечний, уникаючий, амбівалентний і дезорганізований.
Безпечний тип характеризується впевненістю в близьких стосунках, уникаючий – уникненням близкості, амбівалентний – нерішучістю і нерівномірністю відносин, а дезорганізований – постійними перевірками і надмірною увагою до стосунків.
1. Безпечна привʼязаність (надійна прив'язаність)
Діти з безпечною привʼязаністю зазвичай демонструють явний дистрес, коли їх розлучають з батьками, і виражають радість після їхнього повернення. Такі діти шукають розради й заспокоєння у своїх вихователів, коли вони відчувають страх або засмучення.Такі діти зазвичай вітають спроби батьків заспокоїти їх і позитивно реагують, коли батьки повертаються після тривалої відсутності. Хоча вони можуть отримати певну розраду від інших людей за відсутності батьків або опікунів, вони віддають перевагу своїм батькам, а не незнайомим людям. Батьки дітей із безпечною привʼязаністю, часто більше граються зі своїми нащадками. Такі батьки також схильні швидше і чутливіше реагувати на потреби своїх дітей порівняно з батьками дітей з небезпечною прив’язаністю.
Дослідження показали, що діти з безпечною прив’язаністю більш схильні проявляти емпатію, коли дорослішають. Вони, як правило, менш схильні до деструктивної або агресивної поведінки та, як правило, більш соціально зрілі, ніж їхні однолітки з амбівалентними або уникаючими стилями прив’язаності.
У дитинстві:
- Відчувають дистрес при розлуці.
- Шукають у батьків розради.
- Вітають повернення батьків з радістю.
- Віддають перевагу батькам, а не малознайомим людям.
У дорослому віці:
- Формують довірливі та міцні стосунки.
- Зазвичай мають здорову самооцінку.
- Вони відкриті щодо своїх емоцій зі своїми партнерами та друзями.
- Вони активно шукають соціальної підтримки, коли це необхідно.
На формування безпечної прив’язаності можуть впливати різні фактори, зокрема те, як мати реагує на потреби своєї дитини в перший рік життя.
2. Амбівалентна прив’язаність
Діти з амбівалентним стилем прив’язаності часто демонструють глибоку недовіру до незнайомців. Вони відчувають значний дистрес, коли їх розлучають з батьками або опікунами, і не виглядають втішеними, коли батьки повертаються. Іноді такі діти можуть пасивно відкидати батьків, не шукаючи їхньої розради, або ж відповідати відкритою агресією. Амбівалентна прив’язаність є досить рідкісним явищем: лише від 7 до 15 відсотків немовлят демонструють такий тип прив’язаності. Дослідження також виявляють стійкий зв’язок між амбівалентно-небезпечною прив’язаністю і низькою материнською чуйністю. З віком вчителі часто описують таких дітей як надмірно несамостійних і потребуючих допомоги.
У дитинстві:
- Часто обережні з незнайомими людьми.
- Відчувають сильний дистрес під час відсутності батьків.
- Здається, їх не втішає повернення батьків.
У дорослому віці:
- Не наважуються формувати близькі стосунки з іншими людьми.
- Часто бояться, що їхній партнер не любить їх по-справжньому.
- Дуже засмучуються, коли стосунки закінчуються.
Дорослі з амбівалентним стилем прив’язаності, як правило, вагаються щодо формування близьких стосунків і часто турбуються про прихильність і відданість партнера. Ця тривога може призвести до циклу розривів, коли стосунки здаються незадовільними та віддаленими.
3. Уникаюча прив’язаність
Діти, які розвивають уникаючий стиль прив’язаності, зазвичай тримаються на відстані від батьків та вихователів, і ця поведінка часто стає більш очевидною після того, як дитина деякий час перебуває далеко від вихователя. Такі діти можуть не відкидати активно увагу батьків, але й не шукати розради чи контакту з ними. Вони демонструють байдужість до батьків, ставлячись до незнайомих людей з такою ж відсутністю ентузіазму.
У дитинстві:
- Намагаються триматися подалі від батьків.
- Не шукають активно розради чи контакту з батьками.
- Не надають переваги своїм батькам перед незнайомими людьми.
У дорослому віці:
- Можуть мати труднощі з формуванням інтимних стосунків.
- Зазвичай вкладають мінімум емоційної енергії в соціальні та романтичні стосунки.
- Вони часто утримуються від того, щоб ділитися своїми думками чи почуттями з іншими.
Дорослі з уникаючим стилем прив’язаності часто стикаються з труднощами у встановленні та підтримці близькості у стосунках. Зазвичай вони не надто емоційно вкладаються у свої стосунки й не дуже переживають, коли стосунки закінчуються.
4. Дезорганізована прив’язаність
Діти з дезорганізовано-небезпечним стилем прив’язаності демонструють непослідовну і часто заплутану поведінку по відношенню до вихователів. Вони можуть демонструвати поєднання опору та уникнення, можуть здаватися дезорієнтованими, виявляти ознаки страху або розгубленості, коли поруч присутній піклувальник.
У віці 1 року:
- Демонструють поєднання уникаючої та резистентної поведінки.
- Можуть виглядати розгубленими, невпевненими або проявляти ознаки занепокоєння.
- Можуть взяти на себе роль опікуна в неприйнятно ранньому віці.
- Деякі з цих дітей можуть почати діяти як опікун для батьків.
Чи можна змінити свій тип приʼязаності?
Так, тип прив’язаності можна змінити. Психотерапія і саморозвиток можуть допомогти людині розвинути більш здоровий і безпечний тип прив’язаності. Процес зміни може бути складним і вимагати часу, але з відповідним підходом і підтримкою це можливо. Головне – це бажання і зусилля людини працювати над своїми емоційними та психологічними аспектами, які впливають на її тип прив’язаності. Варто зазначити, що стилі прив’язаності, сформовані в ранньому дитинстві, не завжди збігаються з тим, як ми поводимось у дорослому віці. Між дитинством і дорослим життям існує значний часовий проміжок, і між ними є багато досвіду, який може вплинути на стиль прив’язаності у дорослому віці. Навіть ті, хто в дитинстві мав амбівалентний або уникаючий стиль прив’язаності, у дорослому житті можуть розвинутись до безпечної прив’язаності, і навпаки — безпечно прив’язані діти можуть демонструвати небезпечні моделі прив’язаності у дорослому віці. Притаманний людині темперамент також може впливати на її поведінку у сфері прив’язаності.
Поради які можуть допомогти вам перейти до більш безпечного стилю прив’язаності:
Розвивайте свої навички невербальної комунікації
Один з найважливіших уроків теорії прив’язаності полягає в тому, що дорослі стосунки, так само як і перші стосунки з вашим основним опікуном, залежать від невербальних форм комунікації. Навіть якщо ви цього не усвідомлюєте, під час взаємодії з іншими людьми ви постійно подаєте й отримуєте безсловесні сигнали через жести, позу, зоровий контакт тощо. Ці невербальні сигнали надсилають сильні повідомлення про те, що ви насправді відчуваєте. У будь-якому віці розвиток навичок невербальної комунікації може допомогти покращити та поглибити ваші стосунки з іншими людьми. Ви можете навчитися вдосконалювати ці навички через усвідомленість та керування емоцій.
Розвивайте свій емоційний інтелект
Емоційний інтелект (також відомий як емоційний коефіцієнт або EQ) – це здатність розуміти, використовувати та керувати власними емоціями в позитивний спосіб, щоб співпереживати своєму партнеру, ефективніше спілкуватися та вирішувати конфлікти більш здоровим способом.
Крім того, що розвиток емоційного інтелекту допомагає покращити розуміння і використання невербальної комунікації, він може сприяти зміцненню романтичних стосунків. Розуміючи свої емоції та як їх контролювати, ви зможете краще висловлювати свої потреби та почуття партнеру, а також розуміти, що насправді відчуває ваш партнер.
Розвивайте стосунки з людьми, у яких безпечний тип привʼязаності
Перебування у стосунках з іншою людиною, яка також має небезпечний стиль прив’язаності, може призвести до того, що ваш союз буде в кращому випадку розбалансованим, а в гіршому — хитким, заплутаним або навіть болісним. Ви можете подолати свою невпевненість разом у парі, але якщо ви самотні, вам може допомогти пошук партнера з безпечним стилем прив’язаності, який допоможе вам відійти від негативних стереотипів мислення та поведінки. Міцні, підтримуючі стосунки з кимось, хто дає вам змогу відчувати себе коханою людиною, можуть відігравати важливу роль у формуванні почуття захищеності. Крім того, розвиток міцних дружніх стосунків з цими людьми також може допомогти вам розпізнати й прийняти нові моделі поведінки.
Розв’яжіть дитячу травму
Пережита травма в дитинстві чи ранньому дитинстві може перервати процес прив’язаності. Дитяча травма може бути наслідком будь-чого, що впливає на ваше почуття безпеки, наприклад, небезпечне або нестабільне домашнє середовище, розлука з основним піклувальником, серйозна хвороба, нехтування або жорстоке поводження. Якщо дитяча травма не вирішена, почуття невпевненості, страху та безпорадності може продовжуватись і в дорослому віці. Навіть якщо ваша травма сталася багато років тому, є кроки, які ви можете зробити, щоб подолати біль, відновити емоційну рівновагу, навчитися довіряти й налагоджувати стосунки.
Отже, дуже важливо сформувати у дитини саме Безпечну привʼязаність (надійна прив'язаність).
Адже в умовах сьогодення діти стали особливо чутливими та перебувають у постійному стресі. Ці поради допоможуть повернути дитині відчуття стабільності та безпеки.Ті, кому є на кого покластися у складних ситуаціях, легше переживають стрес. У випадку з дітьми важливий тип стосунків, що зветься «надійна прив’язаність». Таких дітей приймають такими, які вони є, – з усіма їхніми емоціями, недоліками, піклуються, забезпечують близькість і надійність.
Емоційний зв’язок особливо важливий сьогодні, тому теж є одним із базових правил підтримки дітей у складні часи. Аби зберігати та зміцнювати цей зв’язок, щодня виконуйте прості, але важливі дії:
- обіймайте дитину;
- не соромтеся говорити, що любите її;
- зауважуйте найменші успіхи;
- долучайте дитину до домашніх справ, аби вона відчувала свою важливість;
- грайтеся разом, смійтеся, готуйте, накривайте на стіл, малюйте.
Протягом дня також є кілька важливих моментів: час, коли дитина прокидається/йде спати, та коли ми прощаємося перед садком, школою чи роботою. У ці моменти потрібно уповільнитися та продемонструвати дитині близькість і любов – це підтримає її.
☝Проте слід пам’ятати: діти, які пережили травматичний досвід, не завжди люблять обійматися й можуть уникати тілесних контактів. Завжди запитуйте дитину, чи можна її пригорнути!
Коментарі
Дописати коментар