Як зміцнювати стосунки з дітьми завдяки розмовам: для батьків і освітян.

 Доброго ранку!

Сьогодні, хочу вам запропонувати, як на мій погляд, дуже корисний матеріал з буклету 

           5 + 1 ЛАЙФГАК «ЯК ЗМІЦНЮВАТИ СТОСУНКИ З ДІТЬМИ ЗАВДЯКИ РОЗМОВАМ» від Ребекки Ролланд,за матеріалами Онлайн-толоки стійкості.      

Цей матеріал буде цікавим батьківству, учительству, опікунам та опікункам дітей дошкільного та шкільного віку. Ви дізнаєтеся багато про розмови, ба більше – розмови збагачені, тобто такі, якими можна підтримувати дітей ще сильніше. Такий розмовний інструмент абсолютно відкритий для всіх, хто комунікують з дітьми. Але особливу увагу варто звернути батьківству, адже ключові принципи таких розмов полягають у тому, що ви є експертами й експертками, адже знаєте дітей якнайкраще, бачите їх щодня, тому можете адаптувати поради для буднів.

Як говорить авторка:"Психічне здоров’я починається з покрокової взаємодії з дітьми, активного їх слухання. Бо часто нас вчать говорити з дітьми, а не слухати їх. Неодноразово я бачила, як розкриваються діти, коли їм давати можливість і запрошувати до висловлювання".

Розмови з дітьми виконують кілька функцій. Вони допомагають їм осмислювати виклики життя, витворювати сенси, будувати власні історії і взаємини з іншими людьми. Підсилюючи розмови з дітьми, ми досягаємо кількох цілей:

•    створюємо більш безпечну атмосферу в школах та родинах, де діти відчувають, що їх поважають;

• підтримуємо здібність до навчання та природну допитливість дітей, їхні численні запитання   «Чому?»;

•   укріплюємо наші стосунки через пізнання одне одного у веселий інтерактивний спосіб;   заміряємо рівень благополуччя дітей та розуміємо, чи перебувають вони в зоні стійкості;   створюємо спільну мову – не лише в плані власного мовлення, а в розрізі кращого розуміння   одне одного.

Основа збагачених розмов

1. Дитиноцентричність, фокус на цілях, настроях дитини.
2. Двосторонність, контроль за тим, скільки говорить дитина і ви, і тримати баланс.
3. Бути адаптивними, рухатися за настроєм і темпераментом дитини, враховувати вік дитини, її  уподобання, зацікавлення, балакучість, родинну ситуацію тощо. 

Для цього є три умовні стратегії:

1. Перша – розширювати те, що вона говорить, робити речення довшими, підсилювати її ідеї. Якщо дитина каже «Мені сумно», то можна запропонувати поговорити більше про цю емоцію.
2. Друга – досліджувати, що вона говорить, додавати минулий досвід чи прогноз на майбутнє. Наприклад, спитати, чи відчувала вона цю емоцію раніше.
3. Третя – оцінювати, що говорить дитина, подумати, що можна додати. Наприклад, подумати про стратегії, які вона може використати наступного разу.

Під час вдумливих розмов потрібно враховувати три важливі моменти:

1. Помічати дитячі емоції через формулювання запитань.
2. Слухати те, що дитина каже «поза мовою» і поведінкою, тобто розуміти ширший контекст, що стоїть за словами.
3. Намагатися розвивати навички рефлексивного слухання в дітей.

РЕФЛЕКСИВНЕ СЛУХАННЯ — ЯК ЦЬОГО НАВЧИТИ ДІТЕЙ

Лайфгак # 1 Навчайте дітей вдумливо слухати людей і так само слухайте їх. Щоб підтримати їхню стійкість, дайте їм більше часу й заохочуйте відповідати. Дайте їм знати, що всі

емоції вітаються і що ви тут для того, щоб чути їх.

Також навчайте уважно слухати не лише вас, а й у такий же спосіб слухати дітей – давати більше часу на відповідь, ніж здається, що співрозмовнику / співрозмовниці потрібно. Розповідайте дітям, що вони можуть відчувати всі емоції. Треба слухати дитину, коли вона озвучує емоції, а не лише факти, і схвалювати її досвіди.

Реагуйте на емоції, а не лише на поведінку. Якщо ви впровадите та практикуватимете вдома емпатійне рефлексивне слухання щодня, то діти його перенесуть і у власне коло спілкування з однокласни-ками/-цями, друзями, братами й сестрами.

Знайте, що діти завжди слухають, як ми дорослі самі із собою розмов-ляємо вголос. Погодьтеся, іноді буває складно говорити із собою у співчутливому до себе тоні, але це дуже важливо, бо діти повторюють нашу поведінку.

Перевірте, як ви спілкуєтеся із собою

• Як ви розмовляєте із собою?
• Чи звинувачуєте себе?
• Чи почуваєтеся винними?
• Прагнете бути всесильними?
• Наголошуєте на тому, що починати треба зі співпереживання собі?

Спробуйте попрактивувати вдумливе сидіння з дітьми. Посидіть з дітьми в тиші, поспостерігайте, як вони бавляться, працюють над чимось чи навчаються. Поставте собі два запитання: Який інтерес дитина мені демонструє? Як я можу її підтримати?

 Також ми часто хвалимо дітей, хоча їм потрібна розмова з нами. Ми кажемо «який молодець / яка молодець» і закінчуємо розмову. Спробуйте відкрити ширший діалог з дитиною – наприклад, поговорити, як їй це вдалося, попросіть розказати, як вона щось робила, запитайте, що б хотілося спробувати далі, щоб підтримати її уяву.

Зробіть свої коментарі запрошеннями до розмови:

1. «Здається, цей міст було непросто збудувати».

2. «Що б тобі хотілося спробувати після цього?»

3. «Розкажеш більше про цю частину спереду?»

4. «Яка частина вже завершена, а над якою ти ще працюєш?»

ЗАПИТУЙТЕ ДІТЕЙ, ЯК ВОНИ ДЕМОНСТРУЮТЬ ВЛАСНІ СИЛЬНІ СТОРОНИ

Лайфгак # 2 У складні часи запрошуйте дітей поділитися:

• Як вони  втілювали на практиці власні цінності?
• Як демонстрували свої сильні сторони?

Для зміцнення стійкості наголошуйте, що складні часи часто виявляють нам наші сильні сторони. Під час відповідей приймайте всі емоції, зокрема й непрості. Використовуйте багато слів на позначення емоцій і заохочуйте дітей їх застосовувати.

Наголошуйте на тому, що емоції можуть бути змішаними, наприклад, водночас можна переживати тривогу і радість. Допоможіть дітям говорити про їхні змішані емоції, бо зазвичай їм це складно.

Говоріть про емоції:

1. Розширте те, що відчуває дитина  -------------"Поговорімо більше про цю емоцію"
2. Дослідіть, звідки ця емоція    -------------"Коли ти так почувався/почувалася раніше?"
3. Оцініть, як конкретні кроки змінюють емоції ---------------"Як ці стратегії допомагають змінити цю емоцію? Що ще можна спробувати?"

ЗАПИТУЙТЕ ДІТЕЙ, ЧОГО ВОНИ МОЖУТЬ ВАС НАВЧИТИ?

Лайфгак # 3 Кожен і кожна можуть чогось навчити інших, навіть малі діти. Це може бути щось таке просте, як вигадані ними слово чи гра. У складні часи показуйте дітям, що вони теж можуть бути вчителями і вчительками. Створення власної гри змушує вийти дітей за межі стандартної пове-дінки і пережити новий досвід, за своїми правилами. Дорослим також це дає можливість долучитися до щирої розмови і нічого для цього не вигадувати.

Запитуйте в дитини «Як ти можеш допомогти у тій чи іншій справі?». Це запитання допомагає їй відчувати себе частиною рішення. Така стратегія допоможе учнівству робити щось так, як їм зручно, і відкриває відразу декілька позитивних результатів. По-перше, діти розуміють, що можуть більше, ніж самі думали. По-друге, ми підсилюємо їхні відчу-ття належності до громади. По-третє, даємо відчуття сенсу і цілі в тому, що вони роблять.

АКЦЕНТУЙТЕ НА НАДІЯХ І ВЗАЄМИНАХ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Лайфгак # 4 У складні часи діти мають особливу потребу в прив'язаності. Проте, щоб ставати

стійкими, вони мусять пам'ятати про свої мрії і прагнення. Для цього потрібно говорити з дітьми

про те, які навички вони хотіли б розвинути, що для них важливо. Памʼятайте, що діти мають свої мрії та ідеї. Наприклад, чотирирічна дитина хоче навчитися співати і їй можна в цьому допомогти. Спробуйте використовувати це як міст зв'язку, точку, до якої можна повертатися, питати, як справи дитини в цьому.

Якщо дитина замикається:

• спробуйте використовувати більше реакцій підтримки;
• спробуйте вичікувати більше часу;
• запропонуйте намалювати чи написати те, про що важко сказати;
• спробуйте більш відкриті або більш закриті запитання.

Дуже помічним є ігровий підхід. Можна гратися мовою – гра слів, метафори, загадки, а також гратися через мову (запитання типу «Як можна було би...?», «А як буде, якщо...?») Іноді це практикувати неможливо, але з часом, коли навколо більш спокійно, відкривається простір для гри.

ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ БОРОТИСЯ З ПЕРЕЖИВАННЯМИ ЧЕРЕЗ РОЗМОВУ

Лайфгак # 5 Іноді нам здається, що варто захищати дітей і не говорити з ними про складний

досвід та переживання, але кращим способом буде спільно з дитиною поговорити про них.

Є дослідження про те, що розмови можуть змінювати спогади дитини та її переживання. Наприклад, дитина була в лікаря, де їй було страшно, і вона має болючі спогади про це. Ми можемо змістити фокус на те, як вона хоробро поводилася в лікарні, акцентуючи увагу на тому,

як дитина дала раду з проблемою, щоб цей досвід був для неї стерпним. Запрошуйте дітей складати стратегії, наприклад, що можна зробити, щоб наступного разу все минуло краще.Зверніть увагу, як діти говорять самі із собою. Чи вони говорять «я наступного разу зроблю краще», чи «все пропало, я нездара»? Наголошувати на сильних сторонах дитини – може, вона не так добре читає, але має успіхи в спорті чи інших активностях. Травма дуже впливає на комунікативні навички дітей, часто в складні часи діти замикаються чи мають проблеми з мовленням. Травма впливає на пам'ять, не дає фактам перетворюватися на спогади та дробить

події, вони запам'ятовуються уривками, і дитині важко відтворити цілісну історію.

Дуже важливо в цей час бути з дитиною особисто, мати фізичний контакт. У своїй роботі я бачу велику різницю у взаємодії онлайн та офлайн. Через екран важко її налагодити, адже не завжди видно, що відбувається з дитиною, коли вона відповідає, ми не завжди можемо зчитати, в якому вона стані.

ГОВОРІТЬ ПРО СТРАТЕГІЇ, ЯК ДАВАТИ СОБІ РАДУ

Лайфгак # 6(додатковий) Не забуваймо, що дрібні моменти, важливі слова і вдумливі розмови накопичуються і з плином часу допомагають вибудовувати в дітях стійкість та емпатію.

Щоб вибудувати довіру, варто ставити і дорослим, і дітям таке запитання:

«Що тобі дарує спокій, безпеку і втіху?». На практиці це означає проговорення важливого для вас і будування різних стратегій, як це може допомогти. Пого-воріть з дітьми про те, що часто ці стратегії варіативні, і людині потрібно спробувати багато варіантів: якісь із них не спрацюють, і тоді ми вдаємося до чогось іншого. Наведіть особистий приклад, наприклад, розкажіть про те, що щось спрацювало минулого місяця, але нині треба щось змінити. Дітям це дає відчуття, що ви теж людина, а також те, що і вони можуть змінювати свої стратегії.

РОЗМОВИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Відповіді авторки на важливі запитання

Як емпатія допомагає в розмовах та в розвитку стійкості?

Виховання емпатії в дітей підсилює їхню стійкість. Уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ очима інших людей, допомагає дітям стати частиною спільноти, до якої вони належать. Щоб вибудовувати стійкість у дітях, через розмови створюйте більш турботливе середовище, розвивайте навички співпереживання собі і внутрішню силу, плекайте атмо-сферу підтримки і поваги одне до одного навіть у складні часи.

Серед українок і українців є два погляди на обговорення важких тем з дітьми. Частина людей виступає за чесність, інша каже, що треба мовчати, поки дитина сама не розпочне таку розмову. До якої думки схиляєтеся ви і чому?

Я використовую комбінований підхід. Я – за відкритість і чесність. Але можу трохи вичікува-ти, поки дитина сама розпочне розмову, тоді стає зрозуміло, що відбувається в неї в голові. Не варто замовчувати війну, треба про неї говорити. Починати розмову з того, що діти відчувають, бачачи все це, як реагують, що думають.

Як говорити і чи варто говорити з дітьми про війну? З якого віку? Яким чином пояснювати те, що відбувається?

Перед такою розмовою з дитиною необхідно перевірити її стан і адаптуватися до її потреб. Треба упевнитися, що дитина емоційно стабільна і готова до розмови на важку тему. Якщо це не так, то її треба готувати. У стресі й тривозі діти погано саморегулюються, вони починають повторювати одне й те саме, ганяють одну думку по колу. Тут завдання дорослої людини — допомогти дитині вибратися з цього зачарованого кола і краще контролювати свої почуття. Для цього варто розширити та дослідити мислення дитини, поговорити про те, що вона відчуває, чому вона має саме такі почуття, і чи відчувала вона їх раніше. Якщо подібні непрості теми підіймає вчитель чи вчителька у школі, їм необхідно зважати на реакції всіх учнів і учениць. У разі, коли тема їх тригерить,і вони нервують, варто відкласти цю розмову чи обговорювати у менших групах. Пам’ятаймо, що діти дуже прив’язані до середовища і для них дуже важливе відчуття безпеки. Говорячи з ними про війну, варто підкреслювати ці два моменти. Наприклад, говорити про те, що ми робимо, щоб убезпечити себе, це зможе підсилити їх. Завдяки цьому пам’ять про нинішні події обернеться для нових поколінь не травмою, а силою.

Чи варто виводити дитину на розмову, якщо вона не хоче говорити?

Я б ніколи не примушувала дитину до розмови. Іноді діти не говорять у конкретних місцях: або в школі, або лише вдома. У таких випадках – усіляко підтримуйте участь дитини у діяльності класу. Навіть якщо вона не хоче / не може говорити, нехай вона буде активним спостерігачем / активною спостерігачкою. Також можна допомогти дитині з кимось потоваришувати, щоб вибудувати комфортний для неї зв'язок, який буде не такий стресовий, як з дорослими. Також, можливо, будуть помічними візуальні зображення, наприклад, смай-лики на аркуші паперу, де дитина може показати, як вона почувається, навіть якщо вона не може говорити.

Як допомогти дитині, коли через війну довелося залишити свій дім, школу і країну?

Ми можемо допомогти, якщо дозволимо дитині взяти якусь річ із дому чи школи, те, що її пов'язує з тим, що вона втратила. Треба дозволяти їй говорити про цю річ. Інша стратегія – створення для дитини її простору, зони комфорту, де речі будуть для неї звичними, приємними, підтримувальними. Це можуть бути запахи, звуки, малюнки, які пов'язують її з домом.

 

ПРАКТИЧНИЙ ПОДАРУНОК ВІД АВТОРКИ

Гра «Так — Ні — Можливо»

Ця гра допоможе створити атмосферу дискусії та обговорення, дає можливість висловитися кожному учаснику й учасниці, підсвічує важливість власної думки.

Перебіг вправи:

• Ведучий/-а ставить запитання учасникам і учасницям, яке не має однозначної відповіді, і дає три варіанти відповідей на нього: так (або дуже ймовірний) можливий (або ймовірний), ні (або малоймовірний).
•   Також ведучий/-а про себе ранжує варіанти відповідей на це запитання.
• Учасники й учасниці мають вгадати, яку ймовірність кожного варіанта відповіді загадав/-ла ведучий/-а.
• Далі вони порівнюють свою думку з думкою ведучого/-ої і обговорюють свої прогнози.

У наступному раунді ведучий/-а змінюється, ставить своє запитання і варіанти відповідей та пропонує вгадувати ймовірність кожного варіанта.

Приклад

Ведучий/-а ставить запитання: «Як ви гадаєте, кого на Землі буде найбільше через сто років?» — і пропонує варіанти відповідей:

1. Люди

2. Роботи

3. Динозаври

Учасники й учасниці називають свої варіанти того, що думає ведучий/-а з приводу цього питання. До прикладу, роботи – так, найбільш ймовірно будуть найпоширенішим видом на Землі, люди – можливо, а динозаври – ні, це малоймовірно.

💪Сьогодні ми маємо розвивати й розвиватися, пізнавати нове і ділитися знаннями, навчати

і навчатися, бути міцними й зміцнювати спільноту для того, щоб будувати вільне та незалежне майбутнє нашої держави. Зміцнити власну стійкість, щоб мати змогу реагувати на події зі співпереживанням до себе, до людей навколо, до країни — завдання № 1 на шляху відновлення України й зцілення суспільства. Крокуємо разом шляхом формування стійкості!