Доброго дня!
Тема нашого заняття : Громадянська ідентичність: подолання байдужості й меншовартості, формування активної громадянської позиції. Громадянська ідентичність – відчуття приналежності людини до певної держави. Ознаками громадянської ідентичності особи є наявність громадянства цієї країни, а також високий рівень довіри до органів влади (вертикальна довіра), довіри співгромадянам (горизонтальна довіра), а також почуття поваги, гордості за власну державу, патріотизм. Важливою ознакою є готовність захищати (у різний спосіб) національні інтереси держави. Громадянська ідентичність не завжди є тотожною національній. Національна громадянська ідентичність більш притаманна країнам з моноетнічним (мононаціональним) складом. Україна є поліетнічною країною, в ній мешкають різні національності (етнічні групи), однак українці – як етнічна група, є титульною нацією, що складає більшість населення України.
Громадянська ідентичність людини характеризується певними спільними рисами (ціннісними, культурними), а також спільними пріоритетами розвитку країни (зовнішньополітичні, соціально-економічні тощо), які вона розділяє з іншими членами суспільства. Формується певне колективне самовизначення спільноти, яке є прийнятним для більшості населення країни.
Громадянська ідентичність тісно пов’язана з активною громадянською позицією, що виражається в громадській діяльності, участі громадян у вирішенні суспільно-політичних та соціально-економічних питань на різних рівнях, залученості до формування державних політик, участі у виборчих процесах (пасивна – право бути обраним та активна – право обирати).
Формування української громадянської ідентичності як складової державотворення включає в себе низку елементів.
1. Підвищення ролі української мови як національної цінності.
Мова – є важливою сферою впливу на національну свідомість, духовним стержнем нації. Оволодіння державною мовою дозволяє стати повноцінним громадянином, патріотом своєї держави,
кваліфікованим спеціалістом в будь-якій галузі.
Мова – є основним показником національності,
тому кожна національно-свідома людина має
володіти державною мовою, це його обов’язок, як
свідомого члена нації.
Українська мова є визначальним чинником і
головною ознакою ідентичності української нації,
яка історично сформувалася і протягом багатьох
століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість
населення країни і дала офіційну назву державі,
а також є базовим системотвірним складником
української громадянської нації.
2. Популяризації та збереження культурної
спадщини та культурних цінностей України.
Культурна спадщина України є невід’ємною
частиною світового культурного надбання.
3. Сприяння утвердженню сімейних цінностей
та активного залучення сім’ї до процесу національно-патріотичного виховання.
Сім’я завжди була і є носієм найкращих національних традицій та ідеалів.
4. Підвищення рівня знань про видатних осіб
українського державотворення, борців за незалежність України.
Упродовж віків відбувалося чимало перешкод
на шляху до утвердження українців як нації, формування в них історичної пам’яті, національної свідомості, любові до Богом даної землі, Батьківщини.
5. Сприяння інформуванню про обов’язки і права громадянина для підвищення правової культури українського суспільства.
Саме правова культура населення є соціально-правовою гарантією верховенства права та закону в державі, одним із найважливіших передумов правопорядку.
Мова відіграє важливе значення у житті кожного народу. Народ існує до тих пір поки жива його мова. Без мови немає народу. Ознайомтеся з уривком з твору П. П. Глазового.
МОВА ВЕЛИЧАВА
Якщо в нашій безталанній мові
Набереться двісті тисяч слів,
То за кожне українське слово
Вже поклали сто голів…
Нашу мову величаву
Чуємо не всюди.
І не мова винна в цьому –
Винуваті люди.
Не вживеться щира мова
З кволими рабами,
В яких думка на припоні,
Язик за зубами.
У чиновницьких чуланах,
Де столи дубові,
Де неволя і сваволя,
Тісно нашій мові.
По крамницях і пивницях,
Де й повітря п’яне ,
Гасне, в’яне слово наше
Степове, духм’яне
Культура мовної поведінки – своєрідне дзеркало людини, її зовнішнє, а відтак і внутрішнє інтелектуальне обличчя. Чи знаєте ви, що у Європі щороку 21 листопада святкують День привітання або чемності. І це не дивно, бо всяке спілкування починається з вітання. Народна етика сформувала свої правила мовного етикету. Зазвичай слов’яни вітаючись зичать один одному здоров’я , греки – радості, євреї – миру. Здається, що лихого в тому, коли, прилучаючись до товариства, новачок, хвацько піднявши руку, вигукує: «Салют, братія!» В іншому випадку, скажімо, протягуючи правицю, міцно тисне її незнайомому і промовляє: «Добридень, друже!» і отримує взамін панібратське: «Привіт, старий!». Начебто все тут не «від лукавого», навпаки, люді хочуть виявити товариськість, невимушеність у взаємостосунках, певну,
якщо хочете, прихильність. Та це тільки нам так здається. Насправді ж мовні викрутаси особливо у формах вітань, підривають справжню взаємоповагу, доречну стриманість у виявленні почуттів. З покручами не так уже й легко вести боротьбу. Як, скажімо, позбавитися «салютів» і «привітів», зневажливого «очкарик», «старий», «предок» та багато іншого.
Чистоту мовної поведінки, етикету можна порівняти з пшеничним ланом.
Щасливі ми, що народилися на такій чудовій,
мальовничій землі, на Україні. Тут жили наші прадіди та діди,
тут живуть наші батьки. Україна – це мати, яку не вибирають, бо
Україна – це доля, яка нам випала.
Український народ пережив чимало лиха. Майже кожне століття, як свідчать джерела, розпочиналося голодними роками,
спустошливими війнами, чужоземними навалами. З ХУ століття, з часів козаччини, тривала національно-визвольна боротьба
за розбудову незалежної самостійної держави, але шлях до не залежності був тяжким і тернистим. Важко назвати країну, яка б
пережила те, що пережила Україна.
Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ніколи
не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, а лише
захищала себе від близьких і далеких сусідів.
І довгожданий час настав, 16 липня 1990 року Верховна Рада
Української республіки прийняла важливий документ–Декларацію про державний суверенітет України.
Суверенітет народу, закріплений у Конституції, – якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5
Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним
джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Суверенітет нації означає повновладдя нації, що реалізується
через її основні права. Основні права нації – гарантована законом
міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого
рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.
Нація (в юридичному відношенні) рівнозначна терміну «народ». У термін «нація» вкладається і значення громадянства.
Нація – громадяни держави різних національностей, об’єднані схожістю у вирішенні істотних політичних і психологічних проблем.
Ця схожість виникає внаслідок проживання на одній території і
тривалого спілкування між собою.
Основні права нації:
– право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного
життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація
– аж до
створення самостійної держави);
– право на вільний розвиток національних потреб економічних і соціальних;
– право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв,
традицій;
– право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
– право на мирне співіснування з іншими народами та націями;
– право на екологічну безпеку та ін.
Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними у демократичній державі. Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет
нації та суверенітет народу.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний
документ виняткового значення для долі українського народу –
Акт проголошення незалежності України. Незалежність України була визнана всіма колишніми радянськими республіками, світовим співтовариством.
Свою незалежність Україна здобула за сприятливого збігу внутрішніх та зовнішніх обставин.
28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України, в якій остаточно затверджено незалежність. 28 червня став Днем Конституції України. Кожна держава у світі має свою Конституція.
Будь-яку державу становлять громадяни,
будь-яке суспільство – люди. Тому в житті всім нам дуже важливо
вміти спілкуватися з іншими, щоб бути щасливими та успішними. Україна, для нас – це рідний край, рідна земля і ви розбудовуватимете демократичну Україну.
***
Різні люди є на світі,
Різні гори, полонини,
Різні трави, різні квіти.
Є у нас одна країна,
Найрідніша нам усім,
То – прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Там шумлять степи безкраї,
Наче вміють говорити.
Там ясніше сонце сяє,
Там солодше пахнуть квіти.
Різні в світі є країни
–
Є і бідні, є й багаті,
Та найкраще в Україні,
Бо найкраще – в рідній хаті.
Твій рідний край, дитино,
То красна ця земля.
Куди не глянеш оком:
Луги, ліси, поля.
І потічок той срібний,
І той зелений гай,
–
Це все, моя дитино,
Твій рідний край!
Твій рідний край, дитино,
То ті сільські хати,
Що в них живе народ наш,
Усі твої брати.
І ті птахи співучі,
І тих квіток розмай,
Це все, моя дитино,
Твій рідний край!
У ваших руках, як і в руках мільйонів інших громадян України доля нашої Вітчизни. Хай же дороговказом для вас стануть незабутні рядки В. Сосюри.
***
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов’їну.
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками,
Любіть Україну, всім серцем своїм
І всіма своїми ділами.
Джерело інформації:
Тема нашого заняття : Громадянська ідентичність: подолання байдужості й меншовартості, формування активної громадянської позиції.
Коментарі
Дописати коментар