Як учителю уникнути вигорання. Поради психологів.
Доброго ранку!
Вчителювання завжди було стресовою роботою. А нині, коли на кожному кроці обстріли, блекаути, загрози, рівень напруження зашкалює. Інколи здається: найкращий спосіб не вигоріти — не горіти, не викладатися у класі, економити сили. Вигорання – це реакція людини на хронічну втому. Вона починає негативно ставитись до роботи та предмету своєї професійної діяльності, у неї знижується самооцінка. Це захисний механізм організму, який часто не усвідомлюється. Він виникає, коли у нас на роботі стреси, і ми не можемо з ними впоратись. Ми не відпочиваємо, накопичуємо негатив і щоб якось з ним впоратись, людина перестає відчувати.
Професійне вигорання – це тема всіх, хто працює в соціальній сфері: вчителів, психологів, медиків. Симптоми в них одні, але проявлятись можуть по-різному. У вчителів це черствість, загнаність у певні рамки. Це проявляється в тому, що вчитель не змінює програму, яку вичитує з року на рік, бо в нього пропадають внутрішня творчість, бажання розвиватись, бути ширшим, давати більше дітям. У нього постійна втома на фізичному та емоційному рівнях. Вчитель перестає горіти своїм предметом. Він у ньому не зацікавлений, тому не зацікавлені і діти. Він приходить додому і відчуває, що хоче лягти на диван і більше нічого не робити.
Парадокс: ті, кому байдуже до роботи, потерпають найбільше. Тож як уникнути вигорання? Тут на допомогу приходить шкала вигорання Лейхтмана. Вона орієнтована саме на вчителів. І хоча кожен окремий випадок професійного вигорання має різні причини, відмінності в симптомах і різні пороги, є помітні тенденції. Ці тенденції можуть допомогти вчителям зрозуміти, наскільки вони виснажені і що повинні зробити негайно, щоб подолати цю стадію вигорання.
Перший рівень. Запал і збентеження
Запал у професії може призвести до вигорання. Адже складно вигоріти в чомусь, до чого тобі байдуже. Запал до викладання веде до створення зобов’язань, що заохочує вас працювати більше та брати на себе більше завдань. Саме так починається цикл вигорання. Цьому рівню притаманні такі показники:
- низьке почуття власної ефективності (я недостатньо хороший);
- негативні стратегії вирішення проблем (залежності, шкідливі звички);
- обмежені хобі та інтереси поза роботою.
Другий рівень. Збентеження та цинізм
У той час як перший рівень змішаний із запалом та іншими позитивними почуттями, на другому рівні ви вже явно відчуваєте виснаження. У цей момент ви починаєте брати на себе непосильний тягар роботи і «виливаєте душу» своїм учням. А замість очікуваних результатів (підвищення зарплати, зменшення навантаження та паперової роботи, позитивних результатів у навчанні учнів) помічаєте, що на вас перекладають ще більше роботи та обов’язків. Саме в цей момент ви починаєте ставитися до професії цинічно. А ще:
- відчуваєте високий рівень стресу;
- швидко роздратовуєтеся (на роботі та вдома);
- приносите додому роботу, але не виконуєте її;
- відчуваєте, що ніколи не залишається часу на друзів чи родину;
- відчуваєте провину через недостатній вклад в учнів.
Третій рівень. Цинізм та початок вигорання
Третій рівень починається, коли ваш цинізм до професії досяг максимуму. Ви можете відчувати, що бути хорошим учителем неможливо. На цьому етапі у вас може з’явитися відчуття, що у стані освіти винні всі і все. Ви продовжуєте брати на себе надто багато завдань і перенапружуватися в школі, але без відчуття, що це щось змінить. Цинізм і виснаження цього кроку можуть наздогнати вас поза роботою, вплинувши на стосунки та час із близькими людьми. Цей рівень має такі показники:
- ізоляція (на роботі та поза нею);
- почуття параної (здається, що кожна шкільна політика, програма спрямована на те, щоб зачепити вас і ускладнити ваш навчальний план);
- постійне відчуття, що шкільні цілі та ваші цілі не будуть досягнуті;
- відмова від підвищення кваліфікації.
Четвертий рівень. Повне вигорання
На цій стадії вигорання поширилося на все ваше життя, кидаючи виклик вашому особистому самопочуттю та вашим професійним цілям. Четвертий рівень — це чистий режим виживання, який спонукає вчителів покинути клас (або перейти до іншої школи) чи копати глибше та відновлювати свою початкову пристрасть до викладання.
Ось ознаки четвертого рівня:
- почуття виснаження щодня (включаючи відпустку та літо);
- різке збільшення кількості днів непрацездатності/психічних захворювань;
- відсутність оптимізму щодо кар’єри та особистого життя;
- погіршення фізичного здоров’я (застуда/грип, захворювання, пов’язані зі стресом, госпіталізація).
☝Де б ви не були на цій шкалі, спробуйте застосувати позитивні стратегії вирішення проблем, щоб захистити своє здоров’я та кар’єру.
Чесно кажучи, навантаження на вчителів шалене: підготовка навчального матеріалу, опанування нових методів викладання, чергових нових підручників. А ще є діти, яким потрібна адаптація, підтримка, допомога в новій школі. І, звісно, їхні батьки, які не стають менш вимогливими. Вони начитані, сучасні (а деякі вже мають закордонний досвід навчання) та… втомлені. Втома ніколи не сприяла співчуттю та розумінню.
Як учителю не розгубити свій ресурс і не допустити вигорання? Саме час пригадати поради психологів про профілактику вигорання, червоні прапорці та мапу ресурсів. Проте сьогодні я хотіла б звернути увагу на один не менш важливий пункт у збереженні психологічного здоров’я, а саме — організацію робочого часу вчителя. Високий рівень професійного стресу, якого зазнають учителі, пов’язаний не лише з навантаженням на них, а й із плинністю кадрів, кількістю років викладання, розміром класу, задоволеністю роботою. Звісно, має значення вік, сімейна ситуація та навички саморегуляції. Та все ж таки, погодьтеся, працювати набагато легше, коли маєш чіткий графік роботи, сплановані дати відпустки, є просторий світлий кабінет, заробітна плата надходить вчасно, є вся необхідна канцелярія та кімната відпочинку, а тим більш немає війни і ти не знаходишся в постійному стресі та очікуванні, але дійсність зараз зовсім інша...
Однак вигорання та збереження ресурсів учителя залежить не лише від його керівництва, оточуючих його обставин, а й від нього самого. Що ж учителі можуть зробити для себе самі?
- Плануйте свою діяльність і повідомляйте батьків про плани заздалегідь — ярмарок, батьківські збори, нововведення, поїздку тощо. Й не потрібно про це постійно нагадувати в батьківських чатах, нескінченно відписувати в приватні повідомлення у відповідь на запитання «А що треба зробити?». Один раз надрукуйте повідомлення з інформацією про цю подію, зробіть копії, роздайте всім дітям і скажіть їх повернути з підписами батьків. Так ви розділите відповідальність із батьками, які, зі свого боку, матимуть час перебудувати плани та заощадити час на переписку в чаті й нагадування.
- Батьківський чат. Ви справді мусите там сидіти весь свій робочий день? Витрачати на переписку перерви та вечори? Ні. Донесіть батькам інформацію про те, що ви не можете негайно реагувати на всі повідомлення. Для цього є екстрені служби.
- Також варто спробувати звести до мінімуму використання особистого телефону для робочих цілей. Це заощадить ваш час і вбереже від поширення недостовірної інформації. Краще переведіть спілкування в робочу електронну пошту. Там зберігаються всі розмови з батьками, а отже, й усі домовленості. Також варто обговорити з батьками часові межі, коли ви готові спілкуватися на робочі теми. Дзвінки та повідомлення о 22 годині чи о 6 ранку є неприйнятними.
- Дитина не прийшла до школи / не підключилась на онлайн заняття? Ну давайте чесно, ви маєте сповіщати про прогули дитини соціальні служби. Ті мають з’ясовувати обставини. В чиїх інтересах повідомити вчителю заздалегідь (!) про те, що дитини в школі не буде? Чи що дитина хворіє? Правильно, батьків. Тож розкажіть їм про це правило. А ще краще — зробіть пам’ятку та кожному роздайте/розмістить у класній групі.
- Турботливі батьки хочуть мати час поговорити з вами про успішність дитини. Чудово. Призначте їм день, коли вони можуть це зробити. І цей час ви впишете в свій робочий план. Це не має відбуватись у коридорі, на вулиці, під час вашої перерви та ще й у присутності інших батьків.
- Заклопотані батьки не прийшли призначеного дня поговорити про справи дитини? Й не попросили перенести зустріч на інший день? Передайте інформацію про це шкільному соціальному педагогу. Він має більше знань і можливостей з’ясувати та зреагувати на різні потреби в сім’ї дитини.
- Не соромно казати «ні». Адже ви не відмовляєте. Ви кажете про умови, в яких це можливо чи ні. Умови — це не про обмеження. Навпаки — це про ефективність вашої праці. Ба більше, ви навчите тим самим виставляти кордони тих людей, які їх порушують. Бо, найімовірніше, їхні межі теж хтось попирає й вони не знають, як цьому протидіяти. Джерело інформації
Ось декілька порад:
Коментарі
Дописати коментар