Наша країна – Україна. Сучасна демократична держава.

 Добрий день!

Тема заняття: "Наша країна – Україна. Сучасна демократична держава".

    Сьогодні на занятті піде мова про демократію. Чи знаєте ви, що ж таке демократія? Тож почнімо...

     Термін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos – народ і cratia – владарювання, отже, це «влада народу». Дотепер не сформульоване загальноприйняте визначення «демократії». Водночас існує багато спроб її дефініцій, що не відповідають тим або іншим вимогам, причому автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д. Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти демократії: демократія виходить з народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу. У ранні історичні періоди (від Древньої Греції і до Французької революції) «демократія» зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона, Аристотеля, Цицерона й інших авторів демократія означала не якийсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади – нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо, тиранії) або група людей наприклад, як при аристократії і її різновидах, олігархії або плутократії, а всі, тобто, народ.

      Поняття демократії як народовладдя є нормативним, по скільки базуються на нормативному підході. Демократія характеризується в цьому випадку як ідеал, заснований на таких цінностях, як свобода, рівність, повага людської гідності, солідарність. В першу чергу тільки своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такою популярністю в сучасному світі. Виявлення елементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям демократії і реальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком емпіричного підходу до аналізу демократії. 

    Враховуючи взаємозв’язок нормативних і емпіричних визначень демократії як форми державного правління, можна виділити  її характерні риси:

1. Юридичне визначення і інституційне вираження суверенітету, верховної влади народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади. Суверенітет народу виражається в тому, що тільки йому належить засновницька, конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь у розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.

2. Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмежений строк.

3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчих прав.

4. Прийняття рішень за більшістю і підкорення меншості більшості при їх здійсненні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, які дозволяють говорити про наявність демократії в тій чи іншій країні. Народ, являючись спільнотою людей, складається з конкретних осіб. Суверенітет народу – це найважливіша конституційна ознака демократії. В залежності від того, як народ приймає участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму, плебісцитну і представницьку (колективну). В прямих формах народовладдя громадяни самі безпосередньо приймають участь в підготовці, обговоренні і прийняті рішень. При плебісцитній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм надається право за допомогою голосування ухвалити той чи інший проект закону, який готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Представницька демократія, її суть – у виборі громадянами в органи влади своїх представників (депутати), які будуть виражати їх інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження. Воля народу виражається не повною мірою прямо, а через посередників – вона делегується представникам, що самі і починають формувати волевиявлення народу. Між депутатами і тими, кого вони представляють, встановлюються відношення, засновані на довірі. «Пануюча еліта», обрана на певний строк, приймає функції політичного представництва більшості населення, повинна щонайменше створити умови для гласності, політичного чергування і хоча б обмеженого контролю. Демократія комбінує спроможність вироблення потрібних рішень зі зберіганням комплексності, тобто структурної відкритості для альтернативних дій. Демократія виправдує себе не як «найбільш гуманна» форма організації владних відношень, а швидше за все, як та форма державного життя, що у сучасних умовах найкраще дозволяє зберегти систему.

Принципи демократичного врядування.
– принцип участі народу;
– принцип прозорості з правом вільного доступу до правдивої інформації;
– принцип відповідальності або підзвітності урядів;
– принцип чинності або ж відповідальності за результати.
Реалізація зазначених принципів має такі практичні наслідки:
– переосмислення ролі держави та розподіл функцій між державою та громадянським суспільством;
– розширення участі народу в гарантуванні громадянам реальної влади в самоуправлінні.

       Політичний  процес має дати громадянам реальну можливість бути його учасниками і бути почутими владою та іншими людьми. Тому необхідно сприяти забезпеченню свободи дій та вираження особистості, адже «свобода і можливість для особи діяти і виражати себе

становлять найважливіші показники чесного і вмілого управління». Така модель врядування приваблива тому, що вона сприяє взаємодії держави і суспільства, що сприяє встановленню культури миру й стабільності. Демократичне врядування зміцнює мир.  Демократія це простір, в якому можуть розвинутися найрізноманітніші політичні прагнення. Незадоволення демократією можна трактувати, як втому людей від невизначеності, бажання вибрати конкретний шлях розвитку. Але важко дати однозначну відповідь на питання «а чи не повернемось ми в кінці шляху знову на теж саме місце, звідки починали?». Найкращу відповідь на це запитання дав       У. Черчіль, виступаючи в Британськім парламенті 11 листопада 1947 р.: «демократія – сама

погана форма правління, якщо не враховувати інші».

В Україні, як і в інших посттоталітарних, посткомуністичних державах, процес утвердження принципів демократії – з урахуванням національних традицій – тривалий і непростий.

 Висновок: Будь-яку державу становлять громадяни, будь-яке суспільство – люди. Тому в житті всім нам дуже важливо вміти спілкуватися з іншими, щоб бути щасливими та успішними. Україна, для нас – це рідний край, рідна земля і ви розбудовуватимете демократичну Україну.

Використані джерела: НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА

ІДЕНТИЧНІСТЬ ПІДЛІТКА: МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Трішки з історії:

Джерело інформації

Різні в світі є країни,

Різні люди є на світі,

Різні гори, полонини,

Різні трави, різні квіти.

Є у нас одна країна,

Найрідніша нам усім,

То – прекрасна Україна,

Нашого народу дім.

Там шумлять степи безкраї,

Наче вміють говорити.

Там ясніше сонце сяє,

Там солодше пахнуть квіти.

Різні в світі є країни –

Є і бідні, є й багаті,

Та найкраще в Україні,

Бо найкраще – в рідній хаті.

Твій рідний край, дитино,

То красна ця земля.

Куди не глянеш оком:

Луги, ліси, поля.

І потічок той срібний,

І той зелений гай, –

Це все, моя дитино,

Твій рідний край!

Твій рідний край, дитино,

То ті сільські хати,

Що в них живе народ наш,

Усі твої брати.

І ті птахи співучі,

І тих квіток розмай,

Це все, моя дитино,

Твій рідний край!