Поради для батьків підлітків. "Що таке сепарація та як проявляються труднощі із сепарацією?"

 Доброго ранку!

   


Сьогодні пропоную батькам ознайомитись з деякими поняттями та отримати рекомендації від психологів щодо підлітків: "Що таке сепарація та як проявляються труднощі із сепарацією?".

Отже почнімо...

    Сепарація – це природний, емоційний процес відділення дитини від батьків, їх впливу, щоб стати незалежною, повноцінною особистістю у всіх сферах життя. Це не про розрив зв’язку з батьками, не про сварки чи конфлікти з ними.

       Сепарація — природний процес дорослішання та відокремлення дитини від батьків. Це не припинення спілкування з ними, а перехід з відносин «батьки-дитина» у формат «дорослий-дорослий». Як прийняти і відреагувати на сепараційні прояви Вашого підлітка? Проте в момент сепарації конфлікти можуть загострюватися. Переїзд від батьків не завжди говорить про повну сепарацію, хоча він може сприяти її – це тільки частина великого і комплексного процесу.

Іноді батьки залишилися за 1000 кілометрів, а то й зовсім померли, а залежність від них залишилася. Людина постійно шукає на кого б проектувати батьківську фігуру.

Сепарація насамперед проходить всередині. І це відділення від переконань, думок, бажань, поглядів, моделей поведінки, сценаріїв батьків, якщо вони не відповідають поглядам, бажанням, думкам самої людини.

Це здатність турбуватися про себе, розуміти себе, свої потреби, вміння бути собою і бути автором свого життя. Робити власний вибір і приймати рішення в незалежності від схвалення чи несхвалення  батьків. При чому розуміти, приймати і поважати точку зору батьків, проте спиратися на свою думку.

Чим краще, глибше ми розуміємо процес сепарації, тим нам легше і швидше її проходити. Від того, як ми пройшли сепарацію від батьків, буде залежати, як ми будемо будувати свої стосунки з іншими. Насамперед з партнером, друзями, колегами так і з неживими об’єктами, роботою, грошима…

Як проявляються труднощі із сепарацією?

♦️ Проблеми з особистими межами. Важко говорити “ні”. Складно відокремлювати свої бажання від чужих – незрозуміло, чого я хочу.

♦️ Хочеться бути гарною та зручною для інших. Часто йду на поступки оточуючим всупереч своїм бажанням. Або навпаки, пригнічую інших, поступаю як вважаю за потрібне, не зважаючи ні на кого.

♦️ Мені часто дають непрохані поради, або я даю їх іншим. Або всі разом. Хочеться начебто рятувати та допомагати іншим навіть там, де мене про це не просять.

♦️ Я можу бути нав’язливою. Або мені хтось часто нав’язується, і я не можу цю людину зупинити.

♦️ Залежність від чужої думки. Ми всі залежні від чужої думки, питання ступеня.

♦️ Постійні сумніви у собі, недовіра до себе. Як правильно – так чи не так? Це нормально чи ні? Часто виникає проблема з вибором. Не знаю, що вибрати, як вчинити.

♦️ Нав’язливі думки та стани. Прийшла тривога і я не можу з нею впоратися, від неї відокремитися. Або мене турбує нав’язлива думка. Іноді психосоматика.

♦️ Всі види залежності. В тому числі співзалежні стосунки. Людина хоче піти від цього первинного об’єкту, від мами, при цьому попадає у пастку і стає залежною уже від іншої мами. Тобто проектує свою маму на живий або неживий об’єкт, зливається із ним.

Ці ознаки можуть проявлятися не цілком у житті, а в якихось сферах чи ситуаціях. Джерело інформації

      Сепарація завжди відбувається поступово і у різних проявах: на початку життя дитини це більше фізіологічне відділення, з віком — емоційне, побутове, психологічне. Найчастіше діти їдуть у літній табір/ санаторій або до бабусі та дідуся у ранньому підлітковому віці — 9–12 років. Це період, коли дитина вже має своє коло спілкування, сформовані інтереси та вподобання. Якщо досі дитина ще дивилася на світ очима батьків, то тепер починається знецінення батьківської фігури: мама і тато перестають бути єдиними авторитетами, натомість ними стають вчителі, тренери на спортивній секції, відомі співаки чи блогери. Це особливо болісний момент для батьків — прийняти, що моя думка як мами чи тата вже не має визначальної важливості для дитини.  Досвід літнього окремого відпочинку важливий і потрібен, як дітям, так і їхнім батькам. Це сприяє процесам сепарації та дорослішання. І на це є щонайменше 5 причин. 

  • Пожити без батьків і дозволити собі сумувати

Поїздка у табір/ санаторій/ навчання в іншому місті — це, перш за все, фізичне відділення: дитина їде у незнайоме місце, де перебуватиме у колі однолітків, де і простір, і діти є новими для усіх. Це ідеальна ситуація, щоб дитина зрозуміла: хто я насправді? Що мені подобається? Можливість спробувати різні активності у таборі — спортивні заняття, живопис, ігри — все це дає дитині змогу сформувати свою ідентичність. Коли батьків немає поруч, діти починають шукати нових авторитетів у своєму полі зору — ними стають інструктори табору і допомагають дітям вибудувати власні внутрішні опори, на які можна буде покластися у дорослому самостійному житті.

  • Налагодити свій побут і приборкати паніку батьків

Вдома дитині все знайоме і рідне: є зручне ліжечко, своя улюблена кімната, комфортні умови. В таборі та т.п. місцях - все трохи інакше: тут треба ділити кімнату з іншими, все незвичне і напевне не таке зручне, як удома. Проте розвиток неможливий без розширення власної зони комфорту. У перші 3 дні  відбувається період адаптації дітей. Саме тоді батьки намагаються на відстані розв’язувати побутові проблеми своїх дітей: хтось десь забув капці, загубив кепку, у душ черга, в кімнату налетіли комахи — таких ситуацій безліч. Тому батькам потрібно вчитися  дозволяти своїм дітям стикнутися із цими труднощами і дати їм можливість самостійно вирішити ці негаразди, а не керувати дітьми на відстані у телефонному режимі. Дітям потрібно вчитися не скаржитися чи нарікати, а повідомляти про проблему і потребу, щоб дорослі або друзі могли допомогти. Коли батьки не панікують у розмовах телефоном, діти швидше адаптуються і вчаться покладатися на себе у побуті.

  • Навчитися відповідальності на практиці
Діти вчяться вирішувати та домовлятися, хто зможе допомагати із певними обов’язками, а комусь доводиться прийняти необхідність дотримуватися правил.
  • Навчитися чути одне одного

У сучасних дітей дуже яскраво виражена одна спільна риса — їм складно почути іншого. У кожного на думці «Я».  Насправді ж чути співбесідника — одна із найважливіших навичок і запорука ефективної комунікації: висловити свою думку, почути думку іншого і спільно знайти рішення, яке задовольнить усіх. Саме у нових обставинах та на іншій території можна прокачати свої навички командного гравця і навчитися не уникати конфліктів, а навпаки — вирішувати їх та зрозуміти, що таке відповідальність, як особиста, так і колективна.

  • Спробувати «дозволене недозволене»

На відстані можна отримати щеплення від перфекціонізму. Кожна мама хоче, щоб усі речі були чистими, а дитина виглядала ідеально. Коли знаходишся окремо є свобода дій: після дощу можна помісити багнюку і не вислуховувати після цього нарікань мами, що речі забруднились. Приходять після того брудні з ніг до голови, але неймовірно щасливі. Речі завжди можна випрати, себе помити. А позитивні емоції, щасливі миті дитинства, нові друзі, долання перешкод та пригоди залишаться назавжди. Джерело інформації

Поради батькам:



☝Згодом, усе це допоможе дитині пройти складні етапи дорослішання.







Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

2 березня - Всесвітній день психічного здоров’я підлітків.

До уваги школярів, дошкільнят та їх батьків!

План заходів до тижня ПСИХОЛОГІЇ 21.04.25 - 25.04.25р.