Стилі лідерства. Поняття етичного лідерства та соціально відповідального бізнесу, його місце в українському суспільстві

 Добрий день!

Продовжуємо наше знайомлення з темою лідерства. Поговоримо про: "Стилі лідерства. Поняття етичного лідерства та соціально відповідального бізнесу, його місце в українському суспільстві". 

Типологія стилів керівництва
Роль керівника в організації є багатоплановою. Він наділений правом вирішувати, впливати на підлеглих, що передбачає певний тип стосунків з іншими людьми. Особистісний авторитет керівника і офіційні повноваження є підґрунтям, на якому формується його реальний вплив на діяльність організації, зокрема й управлінську систему загалом.
Керівництво – це процес використання влади задля досягнення впливу на людей.
Влада – це можливість впливати на поведінку інших людей. Керівник повинен мати владу не лише неформальну, але обов’язково має формальну владу: підлеглі залежать від нього в питаннях зарплати, видачі завдань, просуванні по службі, задоволення соціальних потреб, видачі матеріальної допомоги.
Вплив – це будь-яка поведінка одного індивіда, яка вносить зміни у поведінку (стосунки, відчуття тощо) іншого індивіда.
Стиль керівництва — система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.
У наукових дослідженнях зафіксовано певні зв'язки між стилем, типом керівника, ефективністю діяльності організації та її культурою управління. Загалом вони зводяться до таких положень:
стиль відображає усталені способи діяльності певного типу керівника; тісно пов'язаний з психологічними особливостями його мислення, прийняття рішень, спілкування тощо;
стиль не є вродженою якістю, а формується в процесі діяльності і змінюється, його можна коригувати та розвивати. Стилів керівництва можна також навчати;
опис та класифікація стилів певною мірою відтворюють змістові характеристики (параметри) управлінської діяльності (специфіка поставлених завдань, взаємини з підлеглими тощо);
стиль керівництва зумовлений культурними цінностями, традиціями організації;
чинники зовнішнього середовища (соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні тощо) впливають на формування стилю керівництва.
У теорії і практиці управлінської діяльності виокремлюють різні типи стилів керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на персонал та організацію виробничого процесу.
Традиційна концепція стилю керівництва. Склалася вона ще в 30-ті роки й була найпопулярнішою до середини 70-х років XX ст. Ця концепція спиралася на прості та очевидні елементи управління, завдяки чому описувала справді значущі стильові характеристики. Головними у структурі стилю керівництва вважала такі елементи:

• спосіб прийняття рішення;
• спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань;
• форми контролю;
• оцінювання виконання рішень;
• розподіл відповідальності.

За цими показниками у межах традиційної концепції управління виокремлювали авторитарний, демократичний, ліберальний стилі керівництва.
Авторитарний стиль. Він передбачає ухвалення всіх рішень керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників, які мають право приймати рішення з певних питань, пов'язаних з діяльністю організації. Структура керівництва є гранично жорсткою, вертикально-ієрархічною. Це означає, що ухвалені на верхніх рівнях ієрархії рішення надходять униз як директиви (саме тому цей стиль називають директивним), які не підлягають обговоренню — їх потрібно чітко виконувати. Усі керівники та підрозділи нижчих рівнів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі та сенс завдань. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу також є прерогативою вищого керівництва. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес, але реально в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні, тобто на виконавців. Керівникам із таким стилем управління властиві завищена самооцінка, самовпевненість, агресивність, тотальний контроль за роботою підлеглих, схильність до стереотипів, безкомпромісне сприймання підлеглих та їх дій. Здебільшого це є наслідком догматичного мислення, за якого тільки одна відповідь правильна (переважно це думка керівника), а всі інші — помилкові.
Авторитарне керівництво має такі форми:

• патріархальне. Воно породжене уявленнями про колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них;
• автократичне. Більш притаманне певним інституціям, аніж окремим людям. За таких обставин апарат здійснює керівництво через підлеглі інстанції, які виконують рішення автократа;
• бюрократичне. В основі його — надмірне ставлення до значущості й ролі чиновництва, погляд на людину як носія регламентованих функцій;
• харизматичне. Суть його у визнанні видатних, неповторних якостей лідера. Такий керівник може зажадати будь-чого від підлеглих, не турбуючись про них.

Отже, авторитарний стиль керівництва породжує нещирість, недовіру, напруженість у стосунках. Підлеглі змушені маскуватися і пристосовуватися, поводитись так, як бажає керівник.
Демократичний стиль. Ґрунтується він на колегіальному прийнятті рішень керівниками (за особливо складних умов до розв'язання проблем можуть бути залучені й професіонали, але співробітників до прийняття рішень переважно не залучають), широкій поінформованості управлінського апарату про розв'язувану проблему, цілі організації, а також поінформованістю усіх співробітників про виконання накреслених завдань і цілей.
Участь управлінців усіх ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них добровільно перебирає на себе відповідальність за свою роботу і усвідомлює її значущість у досягненні загальної мети. Функції контролю та оцінювання розподіляються між рівнями влади, дедалі більше переходячи від верхніх рівнів до нижчих. Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Керівники нижчої ланки, як правило, репрезентують і обстоюють інтереси співробітників перед вищим керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. Цей стиль активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією. За таких умов співробітники мають змогу навчатися один у одного по горизонталі, коли кожний є джерелом інформації, а керівник-демократ враховує індивідуально-психологічні властивості, потреби, інтереси підлеглих, обирає адекватно ситуації засоби впливу на них.
Ліберальний стиль. Його характеризують невисока активність, небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, намагання уникнути будь-яких інновацій, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників і підрозділи. Підрозділи й організація за такого керівництва неухильно втрачають свою мобільність, співробітники — мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації. Активні, творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної з організацією. Чим сильнішою є залежність підрозділів або організації від вищих владних структур, тим частіше формується ліберальний стиль керівництва. Його ще називають непослідовним стилем, адже він дезорієнтує діяльність і спілкування з підлеглими. Керівник часто діє залежно від свого емоційного стану, що призводить до застосування певного стилю керівництва або поєднання кількох стилів. Загалом, стиль керівництва формується під впливом суб'єктивних (характерологічні якості керівника, загальна культура індивіда, рівень вимог, особливості самооцінки та ін.) та об'єктивних (стиль керівництва адміністрації, характер відносин між керівниками, наявність упорядкованих місць для роботи тощо) чинників.

       Етичне лідерство – це стиль управління, заснований на повазі до етичних цінностей, довіри, чесності та справедливості. Етичні лідери роблять правильні речі, незалежно від наявності зовнішнього контролю, демонструючи високі стандарти поведінки та надихаючи інших діяти відповідально для загального блага. 

Ключові аспекти етичного лідерства

• Дотримання цінностей і принципів: Етичні лідери діють відповідно до моральних принципів, які підтримують гідність та права інших людей. 
• Чесність і довіра: Вони будують довіру в колективі через прозорість, чесність і надійність своїх дій. 
• Справедливість: Прагнення до справедливого ставлення до всіх членів команди є важливою рисою етичного лідера. 
• Власне лідерство: Етичні лідери слугують прикладом, демонструючи етичну поведінку та мотивуючи інших дотримуватися високих стандартів. 
• Відповідальність: Вони беруть на себе відповідальність за прийняті рішення та їх наслідки. 
• Чому етичне лідерство важливе? 
• Створення позитивної культури: Етичні лідери сприяють формуванню культури довіри, взаємоповаги та відповідальності.
• Підвищення мотивації: Демонструючи етичні цінності, вони підвищують мотивацію співробітників і залучають їх до процесу прийняття рішень.
• Зміцнення репутації: Добра репутація лідера є ключовою для побудови міцних зв'язків і досягнення довгострокових цілей.
• Забезпечення якості: У менеджменті освіти етичне лідерство сприяє забезпеченню високої якості освітніх послуг.

Приклади етичних лідерів 

• Авраам Лінкольн вважається зразком етичного лідерства завдяки своїм принципам та відданості демократії.
• Говард Шульц, колишній генеральний директор Starbucks, демонструє етичні практики в управлінні компанією.

Соціальна відповідальність – це соціальне явище, що являє собою добровільне та свідоме виконання, використання і дотримання суб'єктами суспільних відносин, приписів, соціальних норм, а у випадку їхнього порушення - застосування до порушника заходів впливу, передбачених цими нормами.

Соціальна відповідальність лідерства означає усвідомлене та добровільне виконання лідером своїх обов'язків та рішень, що впливають на суспільство, з урахуванням потреб інших людей та навколишнього середовища, прагнення до стійкого розвитку та розв'язання соціальних проблем. Вона виявляється у прозорості дій, етичній поведінці, підтримці соціальних ініціатив та створенні позитивного соціального ефекту від своєї діяльності. 

Що включає соціальна відповідальність лідерства:

• Турбота про людей: Лідер піклується про добробут своїх підлеглих, партнерів та інших зацікавлених сторін, створюючи безпечні та комфортні умови праці. 
• Етична поведінка: Дії лідера ґрунтуються на моральних принципах, чесності та прозорості, уникаючи будь-якої дискримінації чи несправедливості. 
• Вплив на суспільство: Лідер усвідомлює, що його рішення та дії мають наслідки для ширшого суспільства, і намагається зробити їх позитивними. 
• Екологічна відповідальність: Зменшення негативного впливу на навколишнє середовище та впровадження екологічно свідомих практик. 
• Соціальні ініціативи: Активна участь у розв'язанні соціальних проблем, підтримка благодійних проектів та громадських ініціатив. 
• Стійкий розвиток: Прагнення до такого розвитку, який забезпечує довгостроковий добробут для всіх, а не лише короткострокові вигоди. 
• Чому це важливо:
• Підвищення репутації: Лідер, який демонструє соціальну відповідальність, здобуває довіру та повагу. 
• Залученість та мотивація: Працівники більше цінують лідерів, які дбають про суспільство та їхні потреби. 
• Створення позитивного впливу: Дії відповідального лідера сприяють позитивним змінам у суспільстві. 
• Забезпечення стійкості: Відповідальне ставлення до суспільства та середовища сприяє довгостроковому успіху. 

Таким чином, соціальна відповідальність лідерства — це невід'ємна частина сучасного лідерства, що вимагає глибокого розуміння суспільних зв'язків і прагнення будувати краще майбутнє для всіх. 

Корисні матеріали: Етика лідерства, «Вища вірність» Джеймса Комі. Етичне лідерство і професійна честь, до яких варто прагнути( опис книги),  Лідерство та управління командою.

Практичне завдання: пропоную пройти Тест на лідерство та "Який Ви лідер?"