Молодіжна політика та її стратегія.
Добрий день!
Тема заняття: "Молодіжна політика та її стратегія." Сьогодні вища освіта й молодіжна політика опинилися на межі нового етапу розвитку. Формування активного громадянства, підсилення залучення молоді до прийняття рішень, розвиток лідерського потенціалу — це виклики, які неможливо розв’язати окремо від студентської спільноти. Сфери молодіжної політики та вищої освіти в Україні поступово зближуються, відкриваючи нові можливості для синергії. Давайте, спочатку розберемося: Що таке молодіжна політика?Молодіжна політика є окремою сферою політики, яка відзначається високим рівнем міжсекторності. Це означає, що вона у великій мірі спрямована на інтеграцію молодіжних питань «в одному місці» і соціальним діалогом, що попереджує розмивання молодіжних питань серед інших секторів. Найбільш дотичними політики, які потребують першочергової синхронізації є освіта, наука, культура, соціальний сектор, зайнятість і юстиція. При тому молодіжна політика є сферою з власним циклом, яка в рамках національних стратегій розбивається на напрямки і пріоритети.
В Україні на даний момент молодіжна політика включена до компетенції Міністерства культури, молоді і спорту. З назви випливає, що молодь визнається як сфера політики. Якщо це так, то в рамках органу має бути структура, яка забезпечує розробку політики, включаючи стратегію (з окресленим баченням розвитку, напрямками, пріоритетами та індикаторами ефективності), законодавство (яке відповідає стратегії і забезпечує досягнення її цілей) та органом, який відповідає за впровадження. Змішування в одній структурі (директораті) окремої сфери політики (молодь) і напрямків інших політик вимагає розробки чіткого механізму, який би убезпечив від «розмивання» молодіжної політики і перетворення її по факту в окремий напрямок якоїсь іншої політики. Джерело інформації
Національна молодіжна рада України прагне створити в Україні середовище, в якому права
кожної молодої людини будуть дотримані, у всіх молодих людей буде можливість у повній мірі
розкрити свій потенціал у професійній та особистій сфері. Рекомендації до Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2030 року “ з 14 пунктів” розроблені з урахуванням міжнародного досвіду та у співпраці з міжнародними експертами, залученням представників молодіжних громадських організацій. Ґрунтуючись на цінностях демократії та верховенства права, враховуючи особливості українського законодавства та найкращі міжнародні практики, “14 пунктів” створюють рамку для реалізації ефективної кроссекторальної молодіжної політики в Україні. Стратегія формує основні принципи та пріоритети для співпраці в рамках молодіжної політики всіх зацікавлених сторін.
Серед пунктів:
1) участь молоді у процесі прийняття рішень;
2) залучення молоді до політичного процесу;
3) безпека та екологія;
4) формальна та неформальна освіта;
5) гендерна рівність;
6) інклюзія та права людини;
7) здоров’я молоді;
8) економічна інтеграція молоді: підприємництво і працевлаштування;
9) доступ до інформації;
10) підвищення мобільності молоді і культурна дипломатія;
11) молодіжна робота і волонтерство;
12) молодіжне житло та інфраструктура;
13) молодіжна політика в умовах децентралізації;
14) молодь і культура.
Роздивимось більш детально деякі з цих пунктів.
1. Участь молоді у процесі прийняття рішень
На сьогоднішній день лише 2% молодих людей є членами молодіжних громадських організацій, а ще 6% відвідують окремі заходи ГО, при цьому половина української молоді взагалі не чула про будь-яку діяльність, спрямовану на підтримку молодіжних ініціатив і вирішення проблем молоді. Ситуація з низьким рівнем участі молоді обумовлена рядом проблем у сфері, що можуть бути повністю чи частково вирішені через реформування молодіжної політики. Крім того, звертаючи увагу на регіональні особливості, варто відзначити досить низький рівень ефективності взаємодії між молодими людьми та місцевою владою. Часто можна відмітити фіктивну участь молоді у реалізації молодіжної політики на місцях, а саме імітацію участі молоді органами виконавчої влади, державної влади та органами місцевого самоврядування. 43% серед опитаної молоді стикалися з "декоративним" залученням до прийняття рішень, для маніпуляції та використання цього владою у своїх інтересах.
2. Залучення до політичного процесу
Згідно з опитуваннями, 65% молодих людей не цікавляться політикою взагалі і лише 9,3% молоді постійно стежать за політичним життям в Україні. За іншими даними, майже третина молоді говорить про відсутність інтересу до політичних процесів в державі. Разом з тим, майже чверть з тих, хто не слідкує за політичними процесами в країні, не роблять цього через нерозуміння політичних процесів загалом.
3. Безпека та екологія
Держава повинна сприяти створенню безпечного середовища для молодих людей та забезпечити наявність фізичного простору, в якому молоді люди можуть жити, вчитися і працювати, почуваючи себе у безпеці. Особливо актуальним це питання є в ситуації збройного конфлікту на сході України та у неформальних поселеннях, в яких, наприклад, проживають представники ромської національної меншини. Для реалізації вищезазначеної мети, в першу чергу необхідно імплементувати резолюції ООН 2250 та 2419 в Україні та сформувати ефективний Національний план дій щодо впровадження цих документів. Обидві резолюції закликають звернути особливу увагу на захист прав молоді, що можуть порушуватись в умовах збройного конфлікту, та підвищити рівень участі молоді на всіх рівнях для розбудови миру у суспільстві, а також попередження та вирішення конфліктів.
На відчуття безпеки впливає також і екологічна ситуація в Україні. Наприклад, українська
молодь погоджується в тому, що зміна клімату є загрозою для благополуччя та безпеки людства,
48% респондентів називають зміну клімату конкретною загрозою, інші 46% вважають, що зміна
клімату загрожує світові “певною мірою”. Екологічна ситуація загалом, та зміна клімату
зокрема ставить під загрозу майбутній економічний розвиток і самореалізацію молоді.
Враховуючи таку ситуацію, політика держави має ставити за мету досягнення цілей Паризької
Угоди зі зміни клімату, поступову відміну від використання викопного палива та повний перехід
на відновлювану енергетику до 2050 року для зменшення наслідків від неконтрольованої зміни
клімату.
4. Формальна та неформальна освіта
Національна молодіжна рада України відстоює необхідність надання українській молоді якісної освіти, що може бути здійснена лише у взаємодії державних інституцій та громадянського суспільства. Освіта повинна бути орієнтована на потреби молоді, базуватись на концепції отримання знань протягом всього життя і відповідати реальним соціально-економічним умовам, в яких живуть молоді люди, а також надавати молодим людям життєві навички, навички роботи та соціального розвитку, такі, як принципи статевих відносин, політичної освіти, юридичної освіти та громадянської освіти для молоді. Крім того, відповідно до Цілей сталого розвитку ООН, до 2030 року має бути ліквідовано гендерну нерівність у сфері освіти, а також
забезпечений рівний доступ до освіти та професійно-технічної підготовки всіх рівнів для
уразливих груп населення, у тому числі людей з інвалідністю, представників національних
меншин і молодих людей, які перебувають в уразливому становищі.
5. Гендерна рівність
Існування гендерної нерівності в державі сповільнює економічне зростання, послаблює систему державного управління та знижує ефективність виконання державних програм розвитку. Для уникнення цих негативних наслідків, Конституцією України передбачена гарантія рівних прав чоловіків та жінок у всіх сферах життя. Не зважаючи на це, проблеми гендерної нерівності та дискримінації молодих жінок в Україні все ще доволі поширене явище. Наразі Україна займає
65-е місце з 149 в світовому рейтингу дотримання гендерної рівності за 2018 рік. В той час, коли
в сферах освіти і економіки гендерний баланс більш-менш дотриманий, у сфері політики Україна
займає 105-е місце. В українському парламенті лише 12% з 450 парламентарів - жінки, навіть 19
незважаючи на запровадження 30-відсоткових гендерних квот у виборчому процесі.
Українські жінки залишаються непропорційно представленими у сфері прийняття рішень, мають у середньому нижчі доходи, ніж чоловіки, та виконують більшу частину неоплачуваної роботи з виконання сімейних обов’язків (догляду за членами усієї сім’ї та хатньої роботи). Згідно з інформацією Держстату, за 2015 рік розмір середньомісячної заробітної плати жінок на 25,1 %
нижчий, ніж у чоловіків. Разом з тим, усталений вплив гендерних стереотипів зумовлює 20
поширення професійної сегрегації за ознакою статі, невміння розпізнавати прояви гендерно
зумовленої дискримінації, низьку обізнаність населення щодо форм домашнього насильства та
відсутність звичної практики звернення постраждалих по допомогу. Більш детально можна ознайомитись: Джерело інформації
Коментарі
Дописати коментар