Травматичний стрес та ПТСР. Шість «П» першої психологічної допомоги.

Добрий день!

Тема заняття: "Травматичний стрес та ПТСР. Шість «П» першої психологічної допомоги". Пригадаємо... Переживання стресу – нормальне явище, сприйняття якого болісне, а усвідомлення складне. Коли трапляються раптові приголомшливі події, емоційні відчуття виходять за межі нашого реагування, а усвідомлення обрамлюється відчуттями безпорадності. Травматичні події сприймаються як такі, що несуть безпосередню загрозу нашому життю, а обставини суттєво “виходять за вінця” нашого психологічного ресурсу. Вони стосуються не тільки тих, хто їх пережив, а й свідків (близьких людей чи осіб, які надають допомогу). Травматичний стрес може похитнути почуття безпеки людини, залишивши її з ірраціональними надузагальненими переконаннями, що весь світ небезпечний. Більшість осіб, які зазнали впливу травматичних подій, віднаходять сили вести нормальне життя. І цілком закономірно, що пройшовши крізь тяжкі умови, спогади час від часу все ж повертатимуться. Але ці зміни – частина нормального процесу, а відновлення – спосіб турботи про себе.

Зцілення від травми також не означає, що людина повертається до себе такої, якою була до цього. Здобутий досвід травматичного впливу – це потужний рушійний механізм, що може змінити людину багатьма способами, але не завжди в негативному напрямку. Люди, які пройшли шлях зцілення, можуть стати загартованішими, ніж раніше, більш турботливими до інших та мати більш реалістичні погляди на життя.
Різні події та життєві обставини щодня як додають нам сил і ресурсу, так і змушують нас почуватися вразливими. Переживання чогось травматичного може суттєво вплинути на нашу спроможність рухати далі. Важливо не стільки те, що з нами відбувається в момент самої кризи, а те, як ми пережили цю подію або як вона по-унікальному закарбувалася саме в нашому досвіді. Як зазначають фахівці, травматичний досвід – це унікальний особистісний досвід, що переповнює думки, емоції та тіло поза впливом обставин травми. На суб’єктивному рівні те, як ми пам’ятаємо подію, може бути зовсім не схоже на те, як хтось інший пережив те саме, адже наш мозок по-різному інтерпретує інформацію.
Люди, які пережили травматичний досвід повідомляють, що полегшення настає здебільшого впродовж трьох місяців після травматичної події, проте цей шлях доволі індивідуальний. Якщо ж проблеми погіршуються або тривають понад місяць після події, то можливий розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
У давніх документах є згадки про ассирійських воїнів, які після битв могли бачити привидів та розмовляли з уявними образами полеглих. Це нагадало сучасним вченим про солдатів сьогодення, які переживали щось подібне після рукопашного бою. Можливо, це були одні з перших згадок ПТСР, якого тоді ще так не називали.
Геродот описав випадок під час Марафонської битви з афінянином Епізелем, який у бою раптово втратив зір, бо йому ввидівся привид високого давньогрецького важкого піхотинця із довжелезною бородою, який ніби пройшов крізь нього та вбив сусіда.
Американський психолог Дж. Шай працював із ветеранами В’єтнамської війни та висловив думки у книзі “Одіссей в Америці: бойова травма та випробування повернення додому”. Виходить, “Одіссея” Геродота – прототип історії повернення ветерана додому після тривалої війни, а зовнішність героя до подорожі та вдома – метафора внутрішніх метаморфоз особистості воїна, який повертається, ніби іншою людиною.
П’єса Вільяма Шекспіра “Генріх IV” містить конкретні описи ПТСР у дії, що відбувається на початку XV ст. Дружина героя Генрі Персі, який повернувся з війни проти шотладців, розповідає чоловікові, що той шепотів про зброю і битву, правив конем уві сні та збуджено бурмотів про “інші подробиці жорстокої війни”.
Перші наукові спроби окреслити ПТСР з’явилися у XVIII ст. Наприклад, лікар Дж. Леопольд діагностував потенційний ПТСР як “ностальгію”, оскільки солдати говорили про тугу за домівкою та пов’язані з цим проблеми зі сном і тривогу. А вже в XIX ст. можна знайти й такі назви для стресу після боїв із вогнем як “бойове виснаження” та “солдатська втома”. Американський хірург Дж. Мендес да Коста згадував про “cолдатське серце” – у солдат громадянської війни у США без ознак фізичних проблем із серцем розвивалися схожі до кардіологічних порушень симптоми. Власне, ознаки ПТСР були помічені не лише у солдат, а й, наприклад, за Дж. Е. Еріксоном, у пасажирів без фізичних ушкоджень, які пережили залізничні аварії. Відтоді минуло чимало часу, уявлення змінювалися та доповнювалися новими доказами та дослідженнями.
Наявність травматичної події в анамнезі не обов’язково призводить до розвитку ПТСР. Варто вказати на 3 наступні кластери симптомів, важливі для діагностики ПТСР.
1. Кластер інтрузій: особа повинна підтвердити 1 або більше симптомів, які вона пережила повторно.
Думки й фізіологічні реакції у відповідь на нагадування про травму;

жахливі сновидіння;
напливи спогадів, що змушують вірити, ніби людина повернулася в момент травми. Найбільш екстремальний прояв – повна втрата усвідомлення поточного оточення.

Варто наголосити, що інтрузивні симптоми більш специфічні для ПТСР, ніж симптоми кластеру уникнення чи гіперзбудження, які можуть проявлятися й при іншій психічній патології.
2. Кластер уникнення та емоційних змін: рекомендовано підтвердити 3 або більше з потенційних характеристик.
Нездатність запам’ятати важливий аспект травматичної події;

стійкі та перебільшені негативні переконання чи очікування щодо себе, інших чи світу;
постійні спотворені уявлення про причину або наслідки травматичної події, що змушують людину звинувачувати себе чи інших;
стійкий негативний емоційний стан;
помітно знижений інтерес до участі у важливих заходах;
почуття відстороненості або відчуженості від інших;
стійка нездатність відчувати позитивні емоції.

3. Кластер гіперзбудження: необхідна навність 2 або більше симптомів.

Дратівливість або агресивність;
ризикована або деструктивна поведінка;
гіперпильність;
посилена реакція переляку чи збентеження;
труднощі з концентрацією та труднощі зі сном.

Останні два критерії для діагностики ПТСР – тривалість симптомів і соціальні та професійні порушення. Симптоми мають бути присутні впродовж 1 місяця або більше, щоб відповідати критеріям ПТСР. Крім того, також має бути очевидним наявність клінічно значущого дистресу та порушення в соціальній, професійній або інших сферах діяльності.
Тож важливо, щоб ця діагностика проводилася експертами, які збирають релевантні подробиці про основні ознаки розладу та ретельно уточнюють конкретну інформацію про те, які симптоми відчуває людина.
Декілька міфів про ПТСР:

Інколи кажуть, що всі, хто переживає війну, матимуть ПТСР. Насправді, психіка кожної людини реагує по-своєму, і більшості вдається справлятися з наслідками травматичних подій. Спеціальні техніки доказово зменшують ймовірність розвитку ПТСР.
Ще один міф, – якщо одразу після психотравми людина погано спить, має депресивні думки та відчуває тривожність, то це – ПТСР. Як ми вже розглянули, кропітка справа підтвердження ПТСР вимагає точності, багатоаспектності, наявності певних кластерів симптомів та розуміння їхнього контексту. Нормально після певної події відчувати гострий стрес і відповідні симптоми, які згасають із часом. ПТСР найчастіше розвивається протягом трьох місяців після травматичної події.
ПТСР не проявляється у безпечних умовах – міф. Адже тригерами можуть стати будь-які явища за будь-яких умов, навіть на перший погляд безпечних. Психіка як учасників травматичної події, так і її свідків може продукувати негативні переживання та флешбеки.
ПТСР – прояв слабкості? Розвиток ПТСР залежить від низки факторів, які ми вже окреслили вище та які включають особистісну значущість травматичної події, попередній досвід , особливості самої травми та її тривалість. Військові тривалий час не наважувалися звертатися по психологічну допомогу, бо це могло розцінюватися, як щось негідне воїна. І цей стереотип стосовно цивільних і військових чоловіків частково зберігається й до сьогодні, і тривога накопичується, що може призвести до спалахів гніву та погіршення комунікації.

У людини, яка пережила травматичний досвід, крім безпеки, депривуються ще дві основні психологічні потреби: потреба у відчутті авторства свого життя («Я все можу») і потреба у почутті власної гідності. Людині важко повірити, що вона ще й досі здатна творити, досягати, впливати на особистісні кордони, робити вибір, відстоювати цінності та інтереси. Коли не може легко вийти з цього стану, починає впроваджуватися стратегія виживання, розвивається стан жертви та такі ускладнення як ПТСР та комплексне ПТСР.
Усвідомлення особистісних кордонів та відновлення почуття безпеки зазвичай пропрацьовуються на емоційному та символічному рівні. Відчуття втрати сенсу, втрати контролю, втрати колишньої картини світу пов’язані з руйнацією й хиткістю кордонів. Помітити, що хиткість кордонів – це потужний ресурс самостійно важко, але можливо шляхом роботи над собою. Під час терапії людина разом із психотерапевтом можуть розширити кордони та навіть побудувати нові та більш дієві. Людина сприймає зміцнення кордонів як сигнал про те, що вона тепер може залишити або впустити до свого внутрішнього простору тільки безпечне, бажане та цінне для неї.
Основні особливості кордонів особистості – вони не встановлюються для особи іншими, не завдають особі жодного болю, є гнучкими та не розширюються безцеремонно на кордони інших людей.
У кожного з нас є та частина Я, яку треба захищати від будь-якого вторгнення. Якщо травма так розхитала психіку, що людині здається, що вона цього не заслуговує, передусім підтримайте її самоцінність. Адже травма може призводити до критичного заниження самооцінку, знецінення почуттів і дій. Наприклад, «Хтось волонтерить, допомагає, а я не можу знайти для себе жодної ніші. Що я взагалі можу? Я нічого не знаю, нічого не вмію, тільки великі люди щось можуть зараз, чи тільки ті, хто об’єднався, або ті, хто щось знайшов». Джерело інформації

Шість "П" першої психологічної допомоги

Це універсальні принципи для підтримки людини в гострому стані.

Підтримка та присутність: Будьте поруч, покажіть, що ви не залишите людину саму, але не нав'язуйтеся.
Простір (безпека та комфорт): Переконайтесь, що людина у фізичній безпеці, забезпечте базові потреби – вода, їжа, тепло.
Прояснення (інформація): Надайте зрозумілу інформацію про те, що відбувається, і що людина може відчувати (це нормально).
Практична допомога: Допоможіть вирішити нагальні проблеми (знайти ліки, зв'язок, місце для сну).
Підключення (зв'язок): Допоможіть відновити зв'язок з рідними, друзями чи службами підтримки.
Повага (до почуттів та бажань): Не змушуйте говорити. Поважайте бажання людини побути на самоті, але залишайтесь поруч. Активно слухайте, коли вона готова говорити.